Читати книгу - "Криве дзеркало української мови"

ефекти стають що раз білше штучні (це б то в Євшина— робляні, а по украiнському це — прекрасныє, искусныє); автор ратує свою давню відруховність сміливими, навіть карколомними скоками (!?). На всякий случай се новина в його творчости, що героiв він починає малювати серед чотирох стін, відокремлених (?) від широкої течіi житя, яка давно їх поривала... Він мало причинив ся взагалі до двигненя (? чи не — рушення?) рівеня літературноi атмосфери... що слідне (?) певного рода неспокійне оживленє (? великорус.) — причина його прискорена"... (хапання). Або оце місце: „коли шукати за поетом (поета), який би умів жертвовати житєм, то для Ленова належить ся перше місце... Він всідав беззахистно на беззахистне човно"...

Невше украiнська публіка читатиме оцю карколомну страшну мову, схожу на якесь чортовиння — з бутвинням, як у нас кажуть на селі? Прочитавши це „човно", і справді поламаєш собі не тільки карк (потилицю), алей саму голову. Ми радимо д. Євшанові замкнути своє човно й пера в скриню на замок з двома зводами й не писати нічого, жаліючи украінські й загалом усі людські потилиці й голови. Я дивуюсь, як проф. Грушевський надрукував в своєму журналі таке дивовище, по мові гірше од мови статтів в „Записках наукового товариства", неначе зумисне на сьміх украiнцям, або для жартів і глузування з украiнського пісьменства.

В ці самі книжці Літ. н. В. ми знаходимо й другу статтю: „Украiнський науковий рух в 1910 році" В. А. Дорошенка. Цей „рух" (рушення) написаний кращою украiнською мовою, але добре попсованою польськими та галицькими словами: проява (проявок, виявок), лише, доробок (добуток) і т. д. Автор говоре за якісь „Головні історичні „кроки" украінськоі мови, видані проф. Сумцовим, і ми не вгадаємо, за які то „кроки" писав д. Сумцов, чи за ступіні, чи за „степені", чи що, ще й додає, що ті кроки написані з „чутєм"; це б то с „слухомъ", а не с ночуванням і т. д. Добродій В. Дорошенко украiнець, вчиться в Львові і звідтіль подає на Украiну якусь „прояву", це б-то чудну пришелеповату, або божевільну людину, подає польські „кроки" замісць— ступінів, вагу (вЪсъ) поезіі замісць — вартість поезії; може згодом подасть і польський карк замісць потилиці; — дає підпрiємство замісць заповзяття або запопадність, (запопадний чоловік — предпріимчивий); рух замісць рушення. Бо в Львові автор чує навкруги себе тільки польську, або єврейську мову, та ще галицьку книжню й читає галицькі книжки, написані чимсь схожим на робляну середньовікову латинщину. У Львові неможна навчитись украінськоі мови, а можна тільки збавить свою чисту украiнську мову дорешти, так що й самому авторові виправить йіі згодом буде трудно. Яка книжня мова в проф. Грушевського, це добре відомо усім читальникам.

Ми зумисне випишемо хиби в одні публіцистичні статті, проф. Грушевського „На Украіні" (за 1910 рік): „з сочистістю — с соковитістю (соковитий—сонний), ріжні—(різніце волин. слово, — усякові); явища—зьявища (на Украіні кажуть зьявляться, а не являться), на поли—на полі, крови—крові, по ріжним статтям — по різних статтях (великоруссизм), при рівнодушности — при байдужністі (предл. над., а в род. буде — до байдужністи), сумнівати ся, сумнивалися — вагаться; короткозорому — низькоокому; оцінити — оцінувати, відносини — стосунки; на проявах — на проявках, на виявках; суспільности — суспільства; не враховуючи ся — не прилічуючи, не залічуючи, з окрема (і не знаю, що воно таке), попит — запит (спрос), кінець кінцем (великор.—врешті) підпріємство — запопадність; скорше (?) — швидче, рахувати — лічить; під тягарем — під вагою, ваготою; штучною заохотою до книжок— (нічого не розберу! по-украінськи виходе таке зничіння: с искусною, прекрасною, але нічого не виходе); внімком — вийнятком, вилучкою; модним кличем (?) підраховуються нові товариства (не втямлю нічого), затаскані фрази двигачом — ворушилом, ворушильником, (в украiнські мові нема великор. слова — двигать, а є тільки слова — здвигнув плечима; земля двигтить); відчуваеть ся — почувається (народнє слово, приставка від — од, показує, що людина не почуває щось, а одганяє од себе почування); зязує {Це зязав, сятий, кісто вимовляють так ті селяни, в котрих верхня губа дуже коротка й тонка, а зуби чималі, і верхня губа не стуляється с спідньою, щоб вимовить букву в. Таких субьєктів міні трапилось чуть на віку тільки двох. Тикон Карук (літинск. пов), отак говорив, і ще й до того каже він: гива, (ива), гиндик. Це якась ганжа в органах мови, од чого залежиться й чудна вимова деяких слів.} новим зязком— (звязує новим звязком), цінитель,— цінувальник (цЪнить — цінувать).

От така достоту мова проф. Грушевського і в його Iсторіі Украіни, і в його статтях в Літ. Наук. Вістникові. От ще зразець його мови в статті „Два ювілеі" в Літер. Науков. Вістникові. Річник (Рочник) II. Книж. III. 1911 р. „Річниця смерти нашого найбільшого поета тісно й нерозривно (великорус.) зязана з річницею визволеня селянства на Украіні. Маніфест про визволеня (визвоління) був підписаний 19 лютого стар. стіля тиждень (за тиждень) перед смертю Шевченка, але опублікованя (оповіщення) його відложено (одкладяно, а по великорус, — отложено) на першу неділю посту, і Шевченко напружено чекаючи (ждучи) сього (цього) многоважного акту і сильно (дуже) дражнячги ся (? с кого ж то він дражнився, чи прозивався, чи с кимсь лаявся?), від того проволікування (певно великорус, проволочки, бо по-укр. волокти, проволокти значиться — щось тягти по землі або проволокти) вмер серед свого сподіваня (можна вмерти серед хати, серед двора, серед ночі — вночі, а не серед думок та сподіваннів. Певно автор мав на думці сказати: — в час сподівання). В один час пішла по Украіні поголоска (це б то певно чутка, бо поголоска — це поговір, оббріхування, недобра слава), про свободу і сумну утрату. Память визволеня (визвоління) сплела ся з образом чоловіка, котрий як ніхто відчув (? певно почував, почутив) жах і огиду кріпацькоі (панщанноi) неволі і т. д. Що це за „Память визволеня",, (певно автор хотів сказать — Думка, мисль за визвоління), котра ще й сплелась з образом чоловіка? Що то за річниця? Можна тільки на здогад думать, що ця річниця не єсть щось річане і не стосується до річки, а певно усім відоме народне слово роковини, як от слова—третини, девятини, сороковини й роковини будлі — чиєі смерти.

По украiнські народні мові — цю плутанину можна так розуміти, що не од забарки