Читати книгу - "Два веронці, Вільям Шекспір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Входить Пантіно.
Пантіно
Синьйор Протею, кличе батько вас;
Він дуже квапиться, тож не баріться!
Протей
Скоряйся, серце!.. Ох, так мусить бути...
Хоч над усе ти хтіло б «ні» гукнути!
Виходять.
ДІЯ ДРУГА
СЦЕНА 1
Мілан. Світлиця в герцоговім палаці.
Входять Валентин та Спід.
Спід
Синьйоре, ваша рукавичка...
Валентин
Ні,
Мої ось на руках.
Спід
Ця теж - до пари...
Валентин
А покажи... О, дай її мені!
Божественної ручки гарний покрив!..
Ох, Сільвіє кохана!..
Спід
Синьйоро Сільвіє! Синьйоро Сільвіє!
Валентин
Чого ти кричиш, йолопе?
Спід
Вона так далеко, що нічогісінько не почує, синьйоре.
Валентин
А хто ж вам звелів, синьйоре, кликати її?
Спід
Та ви ж самі, синьйоре, ваша милість; а втім - може, я помилився...
Валентин
Ви надто метушливі, синьйоре; весь час забігаєте наперед.
Спід
Та ви ж самі нещодавно гримали на мене за те, що я надто неповороткий.
Валентин
Не меліть казна-чого, синьйоре; скажіть краще, чи знаєте ви синьйорину Сільвію?
Спід
Оту, що в неї ваша милість закохані?
Валентин
А звідки ти знаєш, що я в неї закоханий?
Спід
На це є сила-силенна різних прикмет: по-перше, ви навчились, як синьйор Протей, схрещувати руки на грудях, немов ви з усього чисто невдоволені; далі - невпинно мугикати любовну пісеньку, мов та вільшанка; уникати людей та блукати самотою, мов який зачумлений; зітхати, мов школяр, що загубив свого букваря; плакати, мов яке дівчисько, що поховало свою бабуню; постити, мов тяжкохворий, що його посаджено на дієту; не спати ночами, мов людина, яка схибнулася на тому, що її неодмінно обікрадуть; скиглити, мов жебрак у день усіх святих. А перш, коли ви сміялися, можна було подумати, що то кукурікає півень; коли ви йшли, то ступали, мов гордий лев на прогулянці; коли постили, то це траплялося тільки по обіді; коли сумували, то тільки зразу тоді, як вам бракувало грошей. Тепер же вас так зачарував погляд вашої повелительки, що, дивлячись на вас, я починаю вагатися: чи мій ви господар, а чи не мій.
Валентин
Та невже ж ти все це помічаєш у мені?
Спід
Не в вас, а поза вами.
Валентин
Поза мною? Такого не може бути.
Спід
А звісно, поза вами. Той, хто обмірковував би свої вчинки сам у собі, не витворяв би таких дурниць. А ви де не ступите,- аж гульк! - нова дурниця. Ви щось вимудруєте й відразу ж виставляєте це напоказ. І, коли дивишся на вас, усі ваші дурощі просвічують крізь вас, як сеча в нічній посудині; отже, яке б око вас не побачило, воно відразу ж, як досвідчений лікар, відгадає, яка саме у вас хвороба.
Валентин
Та скажи ж мені, нарешті, чи знаєш ти синьйорину Сільвію?
Спід
Оту, що на неї під час обіду й вечері ви раз у раз витріщаєте очі?
Валентин
Ти помітив це? Саме її я й маю на думці.
Спід
Ні, синьйоре, я її не знаю.
Валентин
Як же це так? Ти знаєш, що я витріщаю на неї очі, а кажеш, що ти її не знаєш?
Спід
Це, може, ота, виродлива з себе?
Валентин
Таке сказав! Не виродлива, а вродлива. Власне, не така вродлива, як чарівна й приваблива...
Спід
Еге ж, синьйоре! Це я добре знаю.
Валентин
Що ти знаєш?
Спід
Що вона зовсім не така чарівна й приваблива, як вам здається.
Валентин
Я хотів сказати, що врода її витончена, а привабливість безмірна.
Спід
А звісно, бо врода її намальована, а привабливість ніхто не обмірював.
Валентин
Як-то - намальована? Як-то - не обмірював?
Спід
Я хочу сказати, синьйоре, що вона так витончено малюється, аби тільки здаватися вродливою, а краса її ні для кого не має ні міри, ні ціни.
Валентин
А я що кажу? Те й кажу, що краса її безмірна і безцінна.
Спід
Та ви ж її й не бачили відтоді, як вона змінилась на гірше.
Валентин
А відколи ж то вона змінилась на гірше?
Спід
Відтоді, як ви закохалися в неї.
Валентин
Я покохав її, щойно вперше побачив, і повсякчасно бачу, яка вона прекрасна.
Спід
Якщо ви кохаєте її, то ви її не можете бачити.
Валентин
Чому б то?
Спід
А тому, що кохання сліпе. О, якби ви мали мої очі! Або якби ваші власні очі були такі ж гострі, як тоді, коли ви сварились на синьйора Протея за те, що він ходить без підв’язок!
Валентин
Ну, й що ж би я тоді побачив?
Спід
Тоді б ви побачили вашу теперішню дурість, а також і те, що ота синьйорина Сільвія споганіла. Синьйор Протей, закохавшись, і не помічав, що забуває застібнути підв’язки; а ви, закохавшись, не помічаєте, що забули натягнути й самі панчохи.
Валентин
Ого, хлопче, виходить, що й ти закохався! Адже ж учора вранці ти таки добре недобачав і, мабуть, через те не зміг почистити моїх черевиків.
Спід
Щирісінька правда, синьйоре;
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Два веронці, Вільям Шекспір», після закриття браузера.