Читати книгу - "Чоловік з бонусом, Тая Стрельцова"

Як би дивно це не виглядало, але Ліка відрізнялась від багатьох дівчат, з якими була знайома. Вона не мріяла з самого дитинства про гучне весілля у пишній казковій сукні. Не прагнула зустріти принца на білому коні. Не планувала сковувати себе сімейними путами, народжувати дітей… Ні! Боже збав! Для Ліки це все було неприйнятним. Вона — холостячка до кінчиків волосся! А ще чайлдфрі. І хто б їй що не казав з цього приводу, що ще подорослішає, змінить погляди, але Ліка й чути нічого не хотіла.

З самого дитинства вирішила, що дітей нізащо заводити не буде. Чому? Скоріш за все, тому, що «набавилась» з молодшими сестрами. Вона, як найстарша, мала допомагати батькам, бо ті багато працювали. Хоча спочатку планувалось, що мама буде домогосподаркою і доглядатиме за дітьми. Але не все буває так, як задумується. Через кризу доходи батька дуже скоротились. От мама і вийшла знову на роботу. Правда, не на ту посаду, яку займала раніше. Ну, хто ж керує відділом, маючи трьох діток? Це ж відповідальність… І нічого, що у рядового працівника роботи не менше. Ліку така несправедливість дуже дратувала! Виходить, що мама і кар’єру занапастила, і дітей увагою обділяла, бо домашні справи теж ніхто не відміняв.

Ліка з десяти років дивилась за малими: п’ятирічною Олею та трирічною Оксаною. А ще ж треба було вчитися! Щодня вона вела сестер у садочок, а потім сама вже до школи. Уроки намагалась встигнути вивчити, поки малі в дитячому садку, бо увечері, коли Ліка забирала їх додому, було вже не до того. Ще гірше проходили літні канікули, тоді сестри з самого ранку і до вечора висіли у Ліки на шиї. А вона саме так сприймала ситуацію. Відчувала, ніби несе непосильний тягар.

Ліка ніколи не могла спокійно погуляти з подружками, затриматись з однокласницями після уроків, просто побути дитиною. В неї завжди були прохання-завдання від батьків і сестри, з яких не можна спускати очей, бо обов’язково в когось буде синець чи ще якась халепа.

Загалом, так це все їй набридло, що, як тільки закінчила школу, втекла до столиці. Звісно, не просто так, вчитися. І, як не дивно, в студентському гуртожитку Ліка почувала себе більш затишно, ніж удома. А на вихідних, коли майже всі роз’їжджались додому, то просто хоч медитуй! Ще ніколи в неї не було стільки часу, щоб побути наодинці з собою, зануритись у власні думки, зрозуміти, чого хоче.

Нарешті Ліка належала тільки собі. Почала відвідувати спортивні секції, підробляти у закладі швидкого харчування, ходити на побачення… Таке життя цілком влаштовувало дівчину. І тягаря під назвою сім’я більше не хотілося ніколи.

— От дарма ти смієшся! — продовжила повчання Іра, мабуть, на правах найстаршої. — Втримати чоловіка треба вміти!

— І це мені каже жінка, яка в тридцять шість вже вчетверте заміжня… — похитала головою Ліка.

Всі аж притихли, очікуючи, що гостра на язик Ірина зараз щось таке відповість… Але, поки вона плямкала ротом, мов риба без води, Ліка продовжила:

— Знаєш, відкрию тобі таємницю, — майже прошепотіла, — не тримай чоловіків, нехай самі за тебе тримаються.

І в цей самий момент телефон Ліки загудів на беззвучному режимі, а на дисплеї з’явилось фото Єгора.

— Алло, — незважаючи на те, що там збираються говорити подруги сестри, встала і підійшла до вікна. — Ні, вже не зайнята. Так, виходжу.

Завершивши розмову, повернулась і сказала:

— Рада була побачитись з усіма! А тепер мені вже час, — і пішла з кухні.

— Ліка, чекай! То ти посидиш післязавтра з племінником? — пішла за нею сестра.

— Олю, я тобі вже втретє кажу: ні! — фиркнула.

— Тобі тяжко чи що? — обурювалась сестра.

— Не повіриш, але тяжко. Не люблю сидіти з дітьми. Взагалі, люблю їх на відстані. Ось так, — погладила малюка в Олі на руках по голівці.

— Але мені до лікаря треба! — наполягала сестра.

— То нехай твій чоловік посидить! Він, на відміну від мене, причетний до появи вашої дитини. Все, бувай! Цьом! — махнула рукою і вийшла з квартири.