Читати книгу - "Аквітанія, Ева Гарсіа Саенс де Уртурі"

народилася перша дитина. Всі очікували сина, але вона вирізнялася вже з першого подиху. Розлючена новонароджена оглянула всіх присутніх, немов каталогізуючи нас. Як і її мати, вона була білявкою, і незважаючи на невдоволення породіллі, яка відмовилася брати немовля в руки, гордий дідусь вирішив назвати її Alia Aenor, Елеонора: ”інша Аенор”.

Так і залишилося, хоча коли ми розмовляли по-окситанськи, то називали її Аліенор.

Але вона сама приймала рішення за себе. Наступного дня після народження білий пушок, з яким вона знаходилася в лоні матері, випав, і в неї почало рости чорне волосся нашого роду.

Мала вже відчувала, що в жінці, яка привела її в наш світ, вона ніколи не знайде дзеркала, яке доньки шукають в своїх матерях. Аенор цілковито зосередилася на Орлі, своєму єдиному сині, як і вона, білявому і меланхолійному, і не звертала уваги також на другу доньку – невгамовну Алісу. Вони ніколи не були сім‘єю з п‘яти осіб, це були дві ворожі фракції, що об‘єднувалися тільки на публічні заходи, яких було неможливо уникнути.

Мій брат і дві його доньки, на полюванні, практикуються на лютні, заспані на колінах батька, коли забава затягується і трубадури такі як Серкамон і Блехері співають найбільш сороміцькі пісні батька. Всі святкують і сміються з безсоромних жартів Вільгельма Трубадура.

-- Раю, він був твоїм братом і кращим батьком, ніж твій власний батько, але створювати собі ілюзії нічого не дасть, -- голос Лії повернув мене в теперішній час. – Батько мертвий і потрібно думати, що робити, щоб зберегти Аквітанію…

-- Я вирушаю в Святу Землю на його пошуки, -- перервав я її.

Вона повернулася до мене, здивована.

-- Ти не поїдеш в погоню за привидами, а очолиш мою Раду. Більше ніж будь-коли я потребую тебе поряд з собою.

Я зітхнув.

-- Це ще не все, і це нас розлучить, небого.

-- Небого? – повторила вона недовірливим тоном.

-- Ми повинні почати так поводитися одне з одним, ми вже не Рай і Лія, ми – Раймундо де Пуатьє і Елеонора Аквітанська. Я буду князем Антіохії, а ти герцогинею Аквітанії й Гасконі та графинею Пуатьє.

-- Твої вуста рухаються, але я не розумію, що ти говориш. Ти – князь Антіохії?

-- Кілька місяців тому, коли я ще був у Англії, лицар ордену госпітальєрів вручив мені листа від короля Єрусалиму Фулько. Він запропонував мені вирушити в Антіохію, щоб одружитися з молодою донькою Аліси, вдови Боемунда II. Теперішня імператриця домовляється з турками, ми можемо втратити ще одне зі Святих Місць, хтось повинен поїхати й зберегти його в християнських руках. Тоді я не сказав тобі нічого: Констанції зараз десять років і моє місце було поряд з тобою. Невдовзі твій батько доручив мені опіку над тобою і Алісою на час свого паломництва, тому я відмовився, але тепер погоджуся.

-- Але твоє місце надалі зі мною, ми знали, що нам доведеться одружитися з іншими, але ми завжди будемо разом. Так було відколи я народилася.

-- Елеоноро…

-- Елеоноро? – вона вже розсердилася, встала і дивилася на мене, як на дивного звіра, побаченого вперше.

Я теж встав і зітхнув.

-- Якщо я залишуся, то багато аквітанських баронів будуть тиснути на мене, щоб це я став новим герцогом Аквітанії. Я вирішив не робити цього в день, коли помер Орел і твій батько звірився мені, що ти будеш його спадкоємицею. Але вони вважають тебе слабкою, а звикли до сильного правителя. Від сьогодні тобі доведеться ним стати. Мені не потрібна війна за аквітанську спадщину, ти бачила анархію в якій погрузла Англія з вини Матильди, доньки померлого короля Генріха, і його кузена Стефана Блуаського. Я повинен усунутися, зробити так, щоб тебе бачили єдиним можливим варіантом.

Вона збиралася відповісти, але в цю мить трапилося щось неймовірне і ми завмерли спостерігаючи за небом, намагаючись увібрати в себе чудо, що відбувалося в нас перед очима.

 

3 Двоголовий орел

Рай

Бордо, 1137

Величезний орел з двома головами здійнявся, елегантний і хижий, над ставком. Схопив пазурами одну з хижих риб. Я ніколи не бачив, щоб вони були здобиччю іншого звіра, вважав це неможливим. Орел сів на другому березі й одна з його голів почала потрошити рибу, в той час, як інша ковтала.

Я бачив овець з двома головами, кілька змійок і одну екзотичну черепаху, але ніколи птаха таких розмірів.

-- Це двоголовий орел з пророцтва друїда Мерліна, -- сказала Лія, перехопивши подих. – Невже ти не розумієш? Орел – це Аквітанія, і нею правитимуть дві голови, ти і я.

А орел байдуже забрав те, що залишалося від риби, розпростер крила і полетів.

“Залишилось вже тільки три чи чотири…” – подумав я. – “Що означає цей знак? Франція поглине нас, двох чи трьох аквітанців, що залишилися з тих, які колись давно розгромили Капетингів?”

Поряд зі мною, Лія, затамувавши подих, спостерігала, як орел зникав за жовтими і помаранчевими тополями. Вона приймала свої власні рішення. Настав час.

-- Тобі доведеться вийти заміж за аквітанського барона: те, що належить Аквітанії, повинно залишитися в Аквітанії, -- сказав я їй. – І вислухай мене. Відтепер ти мусиш одягатися як королева. Носи взуття, яке збільшує твій ріст, замов одяг з довгим шлейфом. Ширина теж важлива, збільш плечі, комір завжди піднятий, ти повинна випромінювати владу. Намагайся, щоб твоя постава була завжди зверхньою, використай багатства нашого роду на свою користь. Одягайся так, як не може одягатися жодна інша жінка. Ніколи не знімай герцогську корону, навіть перед фрейлінами, навіть коли спиш, чи коли тебе купають. Всі, завжди, близькі чи далекі, повинні пам‘ятати, що ти правиш Аквітанією. Підкреслюй кожну свою появу, щоб це було справжнє видовище. Щоб твоя свита була завжди чисельнішою, ніж у твоїх суперників, завжди оточуй себе шумом і музикою, нехай трубадури виступають перед тим, як ти з‘явишся і коли ти йдеш геть. Приголомшуй всі п‘ять їхніх почуттів. Барви суконь