BooksUkraine.com » Публіцистика » Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича, Данило Борисович Яневський 📚 - Українською

Читати книгу - "Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича, Данило Борисович Яневський"

192
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича" автора Данило Борисович Яневський. Жанр книги: Публіцистика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 68
Перейти на сторінку:
Царської Росії, та не підписували цей документ як суб’єкти міжнародного права. Не зробили вони цього і після 29 грудня 1922 р., коли ніким не визнані на той момент радянські Росія, Україна, Білорусія та Закавказська Федерація уклали угоду про створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

Натомість 1927 р. «Положенням про військові злочини» в СРСР вперше у світовій історії було урівняно поняття «здача в полон» і «добровільний перехід на сторону супротивника». Обидва «злочини» каралися розстрілом із конфіскацією майна. 19 березня 1931 р. «Постановою № 46 ЦВК і СНК СРСР» було затверджено «Положення про військовополонених». Згідно з ним, військовополоненими формально визнавалися «захоплені збройними силами Союзу РСР:

а) особи, які належать до складу збройних сил держав, що знаходяться у стані війни з СРСР;

б) особи, які входять до складу озброєних загонів, що не належать до вказаних в п. а) збройних сил, якщо ці загони виникли на незайнятій військами РККА території супротивника, мають ознаки військової організації, певний відмітний знак, відкрито носять зброю і дотримуються у своїх діях законів і звичаїв війни».

У пунктах 2–5 «Постанови» чорним по білому написано таке:

— військовополонені не повинні піддаватися жорстокому поводженню, зневазі й загрозам;

— кожен військовополонений при взятті в полон зобов’язаний назвати свої ім’я та прізвище, а також місце походження і матрикулярний номер;

— застосування заходів примусу з метою отримання від військовополонених відомостей про становище їх країни у військовому або інших відношеннях забороняється;

— обмундирування, білизна, взуття та інші предмети особистого вжитку, особисті документи й відзнаки, що знаходяться при військовополонених, а також металеві каски і протигази, як при узятті в полон, так і протягом всього часу їх знаходження в полоні, відбиранню не підлягають. Цінні речі й гроші можуть бути при взятті у полон вилучені задля зберігання під офіційні квитанції уповноважених на те осіб»

З цією «законодавчою» базою Сталін вступив у несподівану для нього війну зі своїм союзником А. Гітлером та його сателітами. Залишаючи осторонь усі інші питання, поставимо лише одне: чи дотримувався СРСР упродовж всіх наступних років, у тому числі на території західних областей УРСР, узятих на себе добровільно, в односторонньому порядку, цих зобов’язань?

Відповідь однозначна: «ні». Який висновок із цього випливає? А лише той, що ВСІ без винятку військовослужбовці Червоної Армії, військ НКВС та інших збройних формувань СРСР, які порушували вищезгадані норми, є військовими злочинцями. Насамперед, такими злочинцями є їх вищі начальники, першим із яких був Верховний Головнокомандувач, Голова Державного Комітету Оборони, Маршал (а з 27 червня 1945 р. — Генералісимус) Радянського Союзу, товариш Сталін Йосип Віссаріонович. І далі — по ланцюжку, аж до останнього виконавця злочинного наказу.

Читаємо ще раз: «Стаття 2. Населення незайнятої території, яке при наближенні ворога добровільно візьметься за зброю для боротьби з військами, що вторгаються, і яке не мало часу влаштуватися, згідно із статтею 1, визнається в якості того, що воює, якщо відкрито носитиме зброю і дотримуватиметься законів і звичаїв війни».

Так що стріляли вони в спини, груди та інші частини тіла червоних «визволителів» на цілком законних підставах — санкціонувало міжнародне право, яке діяло на той момент.

Ідемо далі. Знову читаємо статтю 1 (яка міститься, для особливо допитливих, в IV конвенції II Ґааґської конференції): «Військові закони, права і обов’язки застосовуються не лише до армії, але також до ополчення і добровольчих загонів, якщо вони задовольняють усім нижченаведеним умовам: 1) мають на чолі особу, відповідальну за своїх підлеглих; 2) мають визначений і виразно видимий здалека відмітний знак; 3) відкрито носять зброю і 4) дотримуються у своїх діях законів і звичаїв війни. Ополчення або добровольчі загони в тих країнах, де вони складають армію або входять до її складу, розуміються під найменуванням армії».

Бійці УПА — «комбатанти»

Розбираючи у фондах Українського Національного Музею в Чікаго (УНМ) архівні матеріали, перевезені за океан українцями, які в молоді роки зв’язали кров’ю своє життя з УПА, зауважив, що називали вони себе мало вживаним в Україні словом «комбатант» (тобто «той, хто воює»).

Хто такі ці «комбатанти»? Борці? Вояки? Невдала калька з англійської? Наприклад, в’язні, які сьогодні утримуються на американській військовій базі Гуантанамо, мають статус «enemy combatant». Потягнув словника з полиці.

«Комбатанти (фр. combattant — воїн) — в міжнародному праві особи, що входять до складу збройних сил воюючої сторони і на яких поширюються закони та звичаї війни. К. — це також особовий склад ополчень, організованих добровільних загонів, учасники Руху опору, волонтери»[12].

Міжнародне право відрізняє комбатантів від незаконних комбатантів. Останні — це «цивільна особа, яка безпосередньо бере участь у військовому зіткненні в порушення Міжнародного гуманітарного права (тобто і Ґаагських конвенцій, зокрема) і може бути затримана або переслідуватися судом згідно із внутрішнім правом держави, яка таку особу затримала. Незаконним комбатантом визнається людина, яка вчинила кримінально переслідуване діяння і не відповідає статусу комбатанта… Незаконним комбатантом може бути визнана як особа, що приєдналася до бойових дій, як не входячи формально до складу армії або ополчення, так і діючи при здійсненні диверсій у цивільному одязі або в складі ворожої армії».

Хтось може сказати: це все «теорія», яка мала (якщо мала) не велике відношення до УПА. Такий сумнів має право на існування, але він суперечить тисячам реальних фактів тогочасного життя. Розглянемо, для прикладу, лише один із них.

У колекції УНМ зберігається альбом унікальних фотографій сотні УПА Володимира Щигельського («Бурлаки»), Ця сотня цілком і повністю складалася з українців, громадян колишньої Польщі. Важливо підкреслити: абсолютній більшості з них станом на 1 вересня 1939 р. не виповнилося й 18 років. їх командир, чи не найстарший серед них за віком, народився 8 серпня 1921 р. Під тиском «непереборних обставин» II Світової, керуючись своїми уявленнями про правду і справедливість, добро і зло, вони опинилися в лавах вермахту. Після 21 червня 1941 р. — на радянсько-німецькому фронті. За наявними даними, участі у бойових діях не брали. Натомість, були переформовані в охоронну поліційну частину. Сам Володимир Щигельський обійняв посаду заступника начальника поліції в східнословацько-му Балигороді. У військових злочинах проти цивільного

1 ... 4 5 6 ... 68
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича, Данило Борисович Яневський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича, Данило Борисович Яневський"