BooksUkraine.com » Сучасна проза » Гумовий Київ рожевих мрій 📚 - Українською

Читати книгу - "Гумовий Київ рожевих мрій"

130
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Гумовий Київ рожевих мрій" автора Денис Кожухов. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 63
Перейти на сторінку:
id="id3">

Другий крок Долі…

— Охоче, — відповів я, на запропонований мені чай.

Макс був вельми привітний до нас, гостей. Я з собою приволік гітару, і ми, мирно розсівшись на кухні, ганяли по колу чифір і грали музику. Ми з Максом грали раніше, але це обмежувалось аматорськими поривами, які скінчились, на жаль, нічим. Хоча ні, був у нас і, так би мовити, професійний досвід. Якось ми сиділи в Макса на подвір'ї (то було давно, але ми вже тоді вміли грати, і гранням своїм доводити людей інакомислячих до психологічно зруйнованого стану, і в такому стані полишали їх), йому дядько тільки подарував синтезатор «Ямаха», та Макс вже його роздуплив. Ми приводили на світ якісь мелодії, трохи випили горілки, але вона встигла нам надавати по шарах. Взагалі, вечір планувався дуже приємний. Прийшла Люба, об’єкт наших з Ігорем (другом Макса) змагань. Люба, незважаючи на те, що ніхто цього не терпів, дуже полюбляла співати, і в цьому пориві її міг спинити лише якийсь надзвичайний випадок. Вона саме попрохала Максима заграти її улюблену пісню, як у двір увірвалась Ірина Соловейко. Ірина привіталася з усіма і одразу ж завелася про те, за чим прийшла. У неї (от лихо) на носі весілля, а музикантів ще не запросили — начебто організатори недогледіли, але я думаю, що Ірина просто поскупилася. Вона, лагідно посміхаючись, запропонувала нам виконувати їхні обов'язки.

— Синтезатор у вас є. З колонками та мікрофоном щось придумаємо, а співаєте ви так, що вся вулиця гуде — мені подобається, — промовила вона, продовжуючи засипати нас компліментами. Звісно, ми й не думали опиратися — непоганий досвід. До того ж — це все дуже цікаво.

На законне моє питання:

— А скільки ми отримаємо за свій виступ?

Ірина спокусливо зазираючи мені прямісінько у вічі, відповіла:

— Не хвилюйся, не образимо.

Я, висолопивши язика, зрадів, що нас не образять, і ми з Максом заходились складати репертуар на весілля. Як виявилось, на подібних заходах лунає дуже специфічна для нас музика — це український фольклор і російський запопсований шансон. І ми дуже засумнівались, що «АРІЯ», «Г.О», чи інша неформальщина буде прийнятна на веселому святі, куди нас запросили. Я лише уявив, як Іра із своїм нареченим танцюють танок молодих під «Mutter», або гості йдуть у танок, заведені акордами «Nirvana», а найкращий танцюрист на селі зайшовся трусити гичкою в пориві ейфорії під якийсь «Black Metal» — ото сміху було б…

Врятувала нас Люба — вона непогано (не дуже погано, я хотів сказати) співала, а на додачу працювала в школі молодшим вчителем (на підміні) і приятелювала з вчителем співів. Тож наступного дня вона притягнула з собою цілий зошит усяких пісеньок, котрі якнайкраще пасували до такої урочистої події. Макс приволік колонки з тієї ж школи, які йому дали «під чесне слово». Там його знали з кращого боку, і, до того ж добре пам'ятали, вже нині покійного, його дядька, що працював там вчителем фізики і інформатики. Я здобув у знайомого за двадцятку підсилювач звуку «Маяк» і вилучив, методом глибокого проникнення в засіки свого діда, мікрофон від бобінника, вісімдесятого, здається, року випуску. Все, що було потрібно, в нас вже було, і ми самовіддано запрацювали, поринувши в репетиції.

…Настав день весілля. Як ми не хвилювались і не бажали відтягнути час — кривавий підпис на пергаменті диявола був зроблений, і від цього вже нікуди не подітись. Ми виставили всю апаратуру в тому місці, яке нам ввічливо запропонували (у нас, як і у Леніна, був свій курінь з видом на річку). Ми налаштували свої прибори. Зібралися гості, і почалося… Спочатку тихенько, потім гучніше, ще гучніше. Народ трохи під'їв-підпив і повилазив танцювати. Дядько Іван так гасав, що затоптав молоде деревце; старший боярин почав викривляти тіло в якомусь незрозумілому, схожому на індійський, танку, і скидалось на те, що його нервовій системі вкрай необхідне втручання лікарів-психотерапевтів; тітка Ґандзя вимахувала ногами, начебто вони були з гуми; а Мотря, танцюючи щось вульгарне, вимахувала вологим рушником, доки ненароком дядькові Івану не вліпила по писку. Він спочатку було засмутився, але потім прийняв ще стограм, і заспокоївся, лише щока й на другий день була червона. В цілому, все було добре, поки Максова дівчина, Таня, не зачепила дріт ногою і не звернула шию штекеру, завдяки якому звук передавався з синтезатора до підсилювача. Щось тріснуло в динаміках, потім ще раз, сильніше, і врешті настала глуха тиша… Добряче підпилі чоловіки, які вважали, ніби щось тямлять в радіотехніці, лазили по дротах, розкручували колонки і підсилювач своїми просяклими соляркою і мазутом руками, гомоніли, матюкались якимись незрозумілими термінами на зразок «конденсатор» та «карбюратор», а ми стояли принишклі, щоб часом нас не побили… Три години поспіль всі рятували становище, але вдіяти нічого не змогли. Подивились похмурими очима на нас і махнули руками, мовляв, що з тих малолеток візьмеш.

Весілля продовжувалося під «Таню Буланову», що стогнала з магнітофона марки «Весна». Того дня ми геть повпивались.

Наступного дня, Максів дядько-фізик напаяв ТАКОГО в нашій апаратурі, що вона воскресла, як зазвичай воскресають всі добрі герої казок у хеппі-енді. Нас перевірили на боєздатність і допустили до праці. Цього разу апаратура не підвела. Макс справно бацав клавіші на синтезі, ми з Любою завзято співали, аж доки не з'явився Юрко, друг нареченого, і не потягнув мене з собою курити коноплю — я, звісно, не відмовився. Під приводом, начебто мені треба до туалету, я злиняв. Повернувся за півгодини, і Люба, одразу ж, дала мені калічку-мікрофона у мої ватяні руки. На лихо після перших слів до мене дійшло, що я співаю зовсім не в тій тональності. Я проспівав таким хоробрим чином півтори пісні. Потім зірвався і, скривившись, відштовхнув від себе мікрофона. Тримаючись за горло, контужений артист покинув місце бою. Пояснивши всю ситуацію товаришам по нещастю, я ретирувався взагалі. Товариші докірливо і водночас з тихою заздрістю подивились мені услід, але я так накивав п'ятами, що їм довелось самим зайнятися такою наболілою для всіх справою — грьобаним весіллям (нехай мене вибачить Іра та її чоловік, що вже три роки, як розлучені, й навіть живуть в різних містах).

Люба змушена була продовжувати концерт. Це теж тривало недовго: Макс крадькома напився до всирачки і не зміг поцілити в клавіші. А далі сама Люба, смачно плюнувши на все, взялася до пляшки. Другий день весілля скінчився тихенько і сопливо під «Весну» і остогидлу Таню Буланову.

1 ... 4 5 6 ... 63
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гумовий Київ рожевих мрій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гумовий Київ рожевих мрій"