Читати книгу - "Пояснюючи світ"

На відміну від свого героя Сократа, Платон був афінським аристократом. Він був першим давньогрецьким філософом, багато робіт якого доволі непогано збереглися. Як і Сократ, Платон більше цікавився людськими стосунками, ніж природою матерії. Він сподівався зробити політичну кар’єру, завдяки якій міг би втілити свої утопічні та антидемократичні ідеї. У 367 році до н. е. Платон прийняв запрошення Діонісія II приїхати до Сиракуз і допомогти реформувати тамтешній уряд, але, на щастя для мешканців міста, з того проекту реформ нічого не вдалося.

У діалозі «Тімей» Платон звів разом ідею чотирьох елементів з абдеритським поняттям про атоми. Платон припускав, що чотири елементи Емпедокла містять частинки у формі чотирьох із п’яти твердих тіл, відомих у математиці як правильні багатогранники: тіл, усі грані яких є ідентичними багатокутниками з усіма ідентичними ребрами, що сходяться разом в ідентичні вершини (див. технічну примітку 2). Наприклад, одним із таких правильних багатогранників є куб, усі грані якого є ідентичними квадратами й у кожній вершині якого збігаються три квадрати. Платон вважав, що атоми землі мають форму куба. Іншими правильними багатогранниками є тетраедр (піраміда з чотирма трикутними гранями), восьмигранний октаедр, двадцятигранний ікосаедр та дванадцятигранний додекаедр. Платон припускав, що атоми вогню, повітря й води мають форми відповідно тетраедра, октаедра й ікосаедра. Це залишало осторонь додекаедр. На думку Платона, він представляв космос. Пізніше Арістотель запровадив п’ятий елемент – ефір, або квінтесенцію, який, за його припущенням, заповнював простір вище від орбіти Місяця.

У роботах про ці ранні роздуми щодо природи матерії заведено наголошувати, як такі роздуми стали прообразом рис сучасної науки. Особливо захоплюються Демокрітом – на його честь названий один із провідних університетів сучасної Греції. Насправді ж намагання визначити основні складники матерії тривали тисячоліттями, хоч і зі змінами час від часу в меню елементів. До початку нового часу алхіміки визначили три ймовірні елементи: ртуть, сіль та сірку. Натомість сучасна ідея хімічних елементів датована хімічною революцією, яку інспірували Прістлі, Лавуазьє, Дальтон та інші науковці наприкінці XVIII століття, і сьогодні налічує 92 елементи природного походження – від водню до урану (включно зі ртуттю та сіркою, але не сіллю) – плюс постійно розширюваний перелік штучно створених елементів, важчих за уран. За нормальних умов чистий хімічний елемент містить атоми одного й того самого типу, а елементи відрізняються один від одного за типом атомів, з яких вони складаються. Сьогодні ми дивимося далі хімічних елементів на елементарні частинки, з яких складаються атоми, але так чи інакше ми продовжуємо розпочатий ще в Мілеті пошук основних складників природи.

І все-таки я вважаю, що не варто надавати надмірного значення сучасним аспектам архаїчної чи класичної давньогрецької науки. Адже сучасна наука має важливу особливість, якої майже немає в усіх згаданих мислителів, від Фалеса до Платона: жоден із них не намагався підтвердити чи навіть (окрім, мабуть, Зенона) серйозно обґрунтувати свої роздуми. Коли читаєш їхні роботи, весь час хочеться запитати: «Звідки ви знаєте?» І Демокріта це стосується так само, як і всіх інших. Ніде у фрагментах його творів, що збереглися, ми не бачимо жодних спроб показати, що матерія дійсно складається з атомів.

Ідеї Платона про п’ять елементів демонструють яскравий приклад його байдужого ставлення до обґрунтування. У діалозі «Тімей» він починає не з правильних багатогранників, а з трикутників, які пропонує об’єднати разом, щоб сформувати грані багатогранників. Які саме трикутники? Платон вважає, що це має бути рівнобедрений прямокутний трикутник із кутами 45°, 45° та 90°, а також прямокутний трикутник із кутами 30°, 60° та 90°. Квадратні грані кубічних атомів землі можна скласти з двох рівнобедрених прямокутних трикутників, а всі трикутні грані тетраедральних, октаедральних та ікосаедральних атомів вогню, повітря й води відповідно можна сформувати з двох інших прямокутних трикутників (додекаедр, якій загадковим чином представляє космос, у цей спосіб зібрати не вдасться). Пояснюючи такий вибір, Платон у «Тімеї» говорить: «Якщо хтось може вказати нам кращий вибір трикутника для конструювання цих чотирьох тіл, його критика буде прийнятна; але зі свого боку ми пропонуємо обійти всі інші мовчанням… Наводити причину було б надто довго, але якщо хтось може навести доказ, що це неправильно, ми вітатимемо його досягнення»13. Можу собі уявити реакцію, якби я сьогодні підтримав нове припущення про матерію у фізичній статті, говорячи, що було б надто довго пояснювати мої міркування, і кидаючи колегам виклик – довести, що це припущення неправильне.

Арістотель називав більш ранніх давньогрецьких філософів фізіологами, що іноді перекладають як «фізики»14, але це вводить в оману. Слово фізіологи означає просто дослідники природи (фізис), а з сучасною фізикою давні греки мали дуже мало спільного. Їхні теорії не мали в собі гостроти. Емпедокл міг розмірковувати про елементи, а Демокріт – про атоми, але їхні роздуми не привели до появи жодної нової інформації про природу – і вже точно ні до чого, що дало б змогу перевірити їхні теорії.

Мені здається, що для розуміння цих давньогрецьких мислителів краще уявляти їх не фізиками, ученими чи навіть філософами, а поетами.

Слід пояснити, як я це розумію. Є вузький сенс поезії як мови, що використовує вербальні засоби на кшталт розміру, рими чи алітерації. Навіть у цьому вузькому сенсі Ксенофан, Парменід та Емпедокл писали все поезією. Після вторгнень дорійців та занепаду мікенської цивілізації бронзової доби у XII столітті до н. е. давні греки здебільшого втратили писемність. А без писемності поезія є ледь не єдиним способом, яким люди можуть спілкуватися з наступними поколіннями, бо її можна запам’ятовувати так, як не можна прозу. Писемність серед давніх греків відродилась близько 700 року до н. е., але новий алфавіт, запозичений у фінікійців, теж спочатку використовували Гомер та Гесіод, щоб написати поезію, частиною якої були давно відомі вірші темних часів Давньої Греції. Проза виникла пізніше.

Навіть ті перші давньогрецькі філософи, що писали прозою, на кшталт Анаксімандра, Геракліта та Демокріта, перейняли поетичний стиль. Цицерон сказав про Демокріта, що той був більш поетичний, аніж багато поетів. Платон у юності хотів стати поетом, і, хоч він писав прозою й неприязно висловлювався про поезію у своїй «Державі», його літературним стилем завжди широко захоплювалися.

Я ж маю тут на увазі поезію в ширшому розумінні: мови, вибраної для естетичного ефекту,