Читати книгу - "Проти долі, Ерін Кас "

Стає трохи холодно, тому знімаю босоніжки й підгинаю під себе ноги. Намагаюсь боротись зі сном й починаю уявляти собі завтрашній день, коли все стане на свої місця. От би ще й забути свій перший і останній дорослий похід на дискотеку. Вистачило сьогоднішнього разу, більше не захочеться. Програю важким повікам й дозволяю собі заплющити очі на мить, а розплющую коли за вікном вже сіро. На годиннику десять хвилин на п’яту. Швидко взуваю босоніжки й підходжу до вікна. Одразу вгадую центральний район міста. Просто вікно виходить на внутрішній двір і я вночі не змогла зорієнтуватись, де саме знаходжусь. Елітний комплекс новобудов говорить, що чоловік заможний, хоча це було зрозуміло ще вчора. Він дорого й стильно одягнений, від нього пахне гарним парфумом й авто преміумкласу. Навіть у тому незрозумілому стані все це впадало в очі.

Мені потрібно тікати, щоб не зустрітись з ним ще й зранку. Більше ніколи не хочу бачити цього чоловіка. По-перше, я його боюсь, а по-друге, мені страшенно соромно за вчорашнє. Краще мене не пропустили б охоронці, тоді не було б так соромно. Підходжу до дверей, декілька хвилин просто слухаю, але нічого не чути. Сподіваюсь, що чоловік ще спить. Легенько прокручую ручку і вона піддається. Спочатку визираю у темноту й знову слухаю. Всі двері в кімнати зачинені, тому наважуюсь й виходжу. На пальчиках швидко підходжу до дверей й присвічую телефоном, щоб їх відчинити. Коли це вдається, не стримуюсь й голосно видихаю. Виходжу й зачиняю за собою двері. Швидше за вітер мчу до ліфтів й натискаю на виклик. Накрутила себе до межі й зараз здається, що за мною гнатимуться. Спускаюсь на перший поверх й виходжу на вулицю.

Таксі вирішую викликати на зупинці, щоб не маячити у дворі будинку. У таксі відкидаюсь на спинку сидіння й заплющую очі. Відчуваю себе в’ялою та пригніченою. Сил немає ні на що, навіть думати більше не можу. Такої жахливої пригоди у моєму житті ще не було. І більше не буде, бо я ніколи не дозволю собі таку поведінку. Відтепер тільки навчання й досягнення мрії — стати професіоналом своєї справи. Повністю себе забезпечувати, щоб не витрачати кошти тата, які він кожного місяця надсилає мені на картку. Відколи він пішов з сім’ї, мама й копійки не прийняла від нього. Всі гроші належать мені, вона навіть не цікавиться скільки їх. Страшенна образа досі їсть її зсередини й потроху вона переросла в ненависть до колишнього чоловіка. Але в чомусь я навіть розумію тата. Мама вміє капати на мозок професійно. Колись вони вирішили, що він поїде на заробітки до Польщі. А потім два роки мама бурчала, що він не бере участі у вихованні доньки й вона сама дуже втомилась буди одночасно чоловіком і жінкою. Дійшло до того, що мама поставила ультиматум, а тато просто не схотів втрачати престижну роботу.

Вони розлучились, коли я була у сьомому класі й відтоді я стала головним об’єктом для бурчання мами. Вона у мене сувора жінка, директорка в школі й вдома. Я звикла, але інколи хочеться втекти світ за очі й жити своїм життям, а не її вказівками. Сама винна. Період розлучення дуже вплинув на її стан і мені було страшенно шкода її. Намагалась допомагати у всьому й не перечити, і це ввійшло у звичку.

Кидаю погляд на вікно нашої квартири, розраховуюсь з таксистом й швидко заходжу до будинку. Вдома тиша, мама повинна повернутись ближче до обіду. Сідаю на диван у кімнаті й втомлено проводжу долонями по обличчю. Відчуваю себе брудною й повністю пропахлою димом цигарок й алкоголем, наче купалась у ньому, а не випила декілька коктейлів. Від згадки про алкоголь стає погано, тому намагаюсь відігнати спогади й біжу у душ. Вмикаю гарячу воду й ретельно змиваю з себе весь вчорашній вечір і ніч. От би ще й з голови вимити весь бруд й забути цю пригоду, як страшний сон. Потім збираю ще деякі речі й запускаю пральну машинку, щоб мама не чула того жахливого запаху. Поки вона пере, лягаю на диван й миттєво засинаю. Організм потребує відпочинку після скаженої ночі. Але, як на зло, мені сниться той чоловік — Влад.

Він дивиться незадоволено, хитає головою й підходить впритул, обдаючи гарячим диханням обличчя. Я тремчу перед ним і боюсь навіть дихати. Коли він протягає руку намагаюсь відійти, але впираюсь в стіну. Тільки зараз помічаю, що ми не у його квартирі, а в клубі. Навколо повно людей, які танцюють і розважаються, але нас вони не помічають. Намагаюсь крикнути й погукати на допомогу, але не виходить. Відкриваю рота, та не можу й слова вимовити. Він дивиться мені прямо у вічі, легка усмішка з’являється на губах, а потім різко розриває на мені блузку і я прокидаюсь…