Читати книгу - "Під тиском долі, Настуся"

З того вечора між Алексом і Мері щось змінилося. Це було ледь помітно, наче слабкий вітерець, що несе в собі обіцянку весни. Він почав більше часу проводити вдома, іноді навіть залишав двері кабінету відчиненими, коли працював. Мері помічала, як його погляд ставав менш суворим, а його жести – трохи м'якшими. Вона відчула, що між ними починає зароджуватися щось нове, але це було таке ж крихке, як тонкий лід, по якому вони обережно ступали, боячись зробити необережний крок і все зруйнувати. 

Одного ранку, коли вони разом снідали, Мері наважилася заговорити першою. Вона бачила, що Алекс напружено дивився в тарілку, заглиблений у свої думки. 

— Алексе, що ти думаєш про нашу подорож до заміського будинку цього вікенду? — запитала вона, намагаючись зберігати спокійний тон, хоча її серце билося частіше, ніж зазвичай. — Можливо, зміна обстановки допоможе нам відпочити. 

Він підняв голову, дивлячись на неї злегка здивовано. Це була перша її ініціатива за довгий час, і він не міг зрозуміти, чому йому це здавалося важливим. В його очах промайнула тінь сумніву, але він швидко взяв себе в руки. 

— Можемо спробувати, — нарешті відповів він, намагаючись приховати свою внутрішню розгубленість. Його голос був рівним, але Мері помітила, як він на мить затримав погляд на її очах, наче намагався щось вловити у них. 

Мері посміхнулася, і в її очах з'явилася надія. Ця подорож могла стати шансом для них обох. Дівчина хотіла, щоб вони могли втекти від того льодового світу, в якому жили, і хоча б на мить відчути справжню близькість. 

Під час дороги до заміського будинку вони майже не розмовляли, але мовчання не було таким важким, як зазвичай. Алекс зосередився на дорозі, але Мері помітила, що він час від часу кидає на неї короткі погляди, ніби намагаючись зрозуміти, про що вона думає. Її серце билося від хвилювання, і вона відчувала, що цей вікенд стане вирішальним для їхніх відносин. 

Заміський будинок був розташований серед мальовничих пагорбів, оточений густим лісом. Коли вони приїхали, Мері відчула, як напруга поступово почала спадати. Вони разом заносили речі всередину, і Алекс вперше не поспішав усамітнитися в своїй кімнаті. Він допоміг Мері розкласти речі, і це було для неї справжньою несподіванкою. 

— Гарний будинок, — тихо сказав він, оглядаючи простору вітальню з великими вікнами, через які проникало яскраве сонячне світло. 

— Я завжди любила це місце, — відповіла Мері, розуміючи, що він робить спробу підтримати розмову. — Тут можна забути про все, що залишилося в місті, і просто насолоджуватися тишею. 

Алекс кивнув, і вони разом підійшли до вікна. За ним розкривалася мальовнича картина — поля, що простягалися до самого горизонту, де небо зустрічалося з землею. Це було місце, яке дарувало спокій і відчуття безпеки. 

— Давай прогуляємося? — запропонувала Мері, з надією в голосі. Вона відчувала, що їм потрібно вийти на свіже повітря, щоб втекти від тієї напруги, яка все ще панувала між ними. 

— Добре, — погодився Алекс, і вони разом вийшли на вулицю. 

Ліс, що оточував будинок, був тихим і спокійним. Вони йшли вузькою сиежкою, що вела вглиб лісу, і Мері відчула, як природа навколо їх заспокоювала. Алекс йшов поруч, його кроки були легкими, і Мері здалося, що він також починає розслаблятися. 

— Тут так тихо, — зауважив він, і в його голосі вперше не було тієї холодної стриманості, яка зазвичай супроводжувала його слова. — Це нагадує мені ті дні, коли я був малим хлопчиком і втікав від усього світу до лісу, де я міг залишитися наодинці зі своїми думками. 

Мері зупинилася і подивилася на нього. Вона бачила, як він глибоко вдихає повітря, ніби намагаючись зберегти цей момент у своїй пам'яті. 

— Можливо, цей ліс також стане для нас місцем, де ми зможемо залишити позаду всі наші страхи і сумніви, — тихо сказала вона, відчуваючи, що зараз може бути момент для чогось важливого. 

Алекс подивився на неї, і в його очах на мить промайнула суміш здивування і вдячності. Він кивнув і простягнув свою руку, щоб взяти її. Це був простий жест, але в ньому було більше, ніж просто дотик. Це було перше відкрите визнання того, що він також хоче спробувати налагодити стосунки. 

Вони стояли там, серед тиші лісу, і цей момент здавався їм крихким і одночасно наповненим надією. Вони розуміли, що перед ними довгий шлях, але разом вони могли подолати всі труднощі. 

— Ми зможемо, — прошепотіла Мері, дивлячись йому в очі. 

Алекс стиснув її руку трохи сильніше, і вона відчула, як щось тепле прокидається в її серці. Вони обоє знали, що цей вікенд стане початком чогось нового, чогось, що могло змінити їхнє життя назавжди.