Читати книгу - "Агент 2601 та 1/2, Тетяна Олiйник"

Як і обіцяв Бульдог, з Максом незабаром зв'язалися співробітники грецького офісу секретного агентства і забрали капсулу. Після ретельного аналізу з'ясувалося, що в ній містилася концентрована отрута, за допомогою якої російські спецслужби планували отруїти питну воду в тих областях України, які їм ніяк не вдавалося захопити силою. Паніка і смертність населення могли послабити оборону тих міст і тому їх легше було б захопити ворогові. Про все це Максу повідомив агент Бульдог.

- Оце так! - дивувався хлопчик. - У моїх руках фактично була смерть цілих міст...

- Завдяки тобі, Акторе, нам вдалося запобігти підступному плану ворога. Можна сказати, що ти врятував мільйони життів, - запевнив його куратор.

- І все ж, залишається загадкою, хто передав бізнесменові цю отруту, - поскаржився хлопчик, все ще вiдчуваючи свою провину за те, що не встиг сфотографувати того дайвера.

- Ніякої загадки немає, - заспокоїв його Бульдог. - Нам вдалося з'ясувати, хто виготовляє подібну отруту. Виробником є секретна лабораторія в Китаї. Замовником було ФСБ, яке завербувало бізнесмена і розраховувало, що він доставить отриманий товар до Москви. За деякими відомостями наших агентів секретному офісу вдалося дізнатися про підготовлюваний план, а з твоєю допомогою запобігти йому.

- Агенте Бульдог, а якщо ворог знову замовить цю отруту в китайській лабораторії? - запитав Макс.

- Таке малоймовірно. По-перше: це таємне замовлення коштує величезних грошей. А по-друге: виготовлення займає багато часу. Тож щодо цього ми можемо бути спокійними. Але не виключено, що російські спецслужби придумають що-небудь інше.

- Агенте 48, чи вдалося з'ясувати, хто був той дайвер, який передав отруту бізнесменові? - поцікавився Актор.

- На жаль, ні. Ця особистість для нас залишається загадкою. Якби вдалося дізнатися, хто це, то, можливо, ми змогли б розплутати нове павутиння змови проти нашої країни... - задумливо промовив він. - Адже напевно хтось іще задіяний у цій справі, крім китайців і росіян...

Якось уранці Макс і бабуся прогулювалися набережною. На морі стояв повний штиль, з-за гір піднімалося яскраве сонце. Бабуся любила прогулянки на зорі, поки не наставала спека. Вона щодня прокидалася напiвшосту ранку, смикала онука і витягала з собою на вулицю. Хлопчик лаявся, на чому світ стояв:

- Ну що це за життя таке?! Навіть на канікулах виспатися не дають! Вдома необхідно гуляти з собакою, тут треба вигулювати тебе!...

- Не бубни, Максику, ранок - найкращий час для тренувань. Та й пірнати з маскою цікавіше - це час полювання для риби.

Остання обставина зацікавила онука. Не те щоб він був завзятим рибалкою, але подивитися на морських хижаків під час полювання не відмовився б.

Макс виконував на піску комплекс вправ, рекомендований на літо тренером Хуком. Бабуся поруч робила свою ранкову гімнастику. Раптом вона зупинилася й уважно подивилася вдалину:

- Дивись, Максику, це ж той самий катер, з якого дайвер передав отруту шпигунові.

- Де? - підскочив Актор.

- Та он він, там на якорі стоїть біля печери, бачиш? - вказала вона.

Хлопчик простежив за її рукою і помітив білий катер, що причаївся біля скелі. Поруч зяяла чорна діра печери, що йшла під воду. Це було улюблене місце нирців, але Макса туди не пускали.

- Ти впевнена, Ба, що це той самий катер? Вони всі схожі.

- Е, ні! - підняла вона вказівний палець, - у того катера була особлива відмінність, і мені вона впала в око. Адже я давно живу на морі і навчилася помічати подібні деталі.

- Що ж це за відмінність?

- Бачиш, на корпусі збоку намальована медуза.

Макс придивився уважніше:

- І справді! Я це теж бачу. Треба терміново повідомити в агентство! - схаменувся він.

- Та зарано у них ще у Варшаві, лише п’ята година ранку, - нагадала бабуся.

- Завжди є хтось на чергуванні, - відповів онук і зібрався натиснути кнопку виклику годинника, але потім передумав. Спочатку варто ретельно перевірити інформацію, щоб не сталося помилки, інакше потім сорому не оберешся.

- Ба, я попливу і перевірю назву та номер катера, сфотографую все і розвідаю обстановку, а ти чекай мене на березі.

- А я тебе одного не відпущу! Хіба мало що може статися?! - розставила руки бабуся, загороджуючи шлях до моря.

- Ну, тоді попливли зі мною, - запропонував онук, намагаючись швидше знайти компроміс і зайнятися справою.

- Годиться! - погодилася та.

Вона засунула гаманець у тапок, поклала під кущ, зверху поставила пляжну сумку, яку прикрила одягом і придавила каменем. Зробивши всі ці хитромудрі приготування, бабуся зайшла у воду. Макс одягнув маску і ласти та поплив уперед, значно випереджаючи її за швидкістю. Оскільки ранок був ранній, звуки на воді розносилися подібно до відлуння, тому діяти доводилося тихо, без сплесків, щоб люди, які перебували на борту катера, не почули і не запідозрили стеження.

Добравшись до катера, Макс увімкнув камеру на годиннику і зняв його назву. Катер називався «Medusa», ось чому була зображена медуза на його борту. Хлопчику здалося дивним, що металеву драбину було опущено у воду. Онук озирнувся на бабусю. Та наблизилася і вказала пальцем на висунуту платформу для купання:

- Вони у воді! - прошепотіла вона.

Ця обставина здивувала Актора, адже не кожен прокинеться так рано, а тим більше, запірне у воду.

- Печера! - промовила пошепки бабуся і вказала пальцем на зяючу чорну діру в скелі, що уходила в воду.

Макс кивнув головою і поплив туди. Бабуся тихо послідувала  за ним.

Біля входу в печеру він нерішуче зупинився. Усередині було темно, а вода здавалася чорною без проникаючого сонячного світла. І що він там збирався побачити, у такій темряві? Однак боятися було ніколи. Бабуся вказала на червоний балон, що плавав на поверхні води:

- Це розпізнавальний знак того, що у воді дайвер, - тихо пояснила вона.