Читати книгу - "Азад Мунаді, Андрій Касьянюк"

– Це не нормально, – коротко сказав військовий, заспокоюючи голос, себе, а також відкидаючись на спинку стільця. – Це гра в Бога… – тихо додав він.

Президентка посміхнулася на останню фразу, але не відповіла, теж опановуючи почуття.

Замість неї висловився Трембовецький:

– Американці так зробили з японцями, тож чим ми гірші? – він знизав плечима.

– Та боже, нащо порівнювати нас із американцями? – знов втрутилася, але тепер із ноткою розпачу, голова керівної партії. – Ми – українці!

Прем’єр-міністр незадоволено видихнув, а деякі інші українці скривилися від такого маніпулятивного… та щирого вислову. Але загалом у приміщенні, великому приміщенні, де вкотре вирішувалося доленосне питання, встановилася тиша: люди, у військовому чи цивільному одязі, видихали незадоволеність чи розпач, щоб мати ясність розуму.

Бо знищення мільйонів людей має бути раціональним рішенням, а не імпульсивнім.

Втім, рішення вже прийнято.

Наче.

– Мунаді очікує на зустріч. Ви же будете розмовляти з ним? – спитала президентку Нічик.

Морозець нахмурилася.

В Україну давно не приїжджали високі гості, немов знайшовши важливіші справи за зупинення російської агресії. Зараз же приїхав сам Азад Мунаді – найвідоміший перемовник від ООН. Ця людина за свою кар’єру навідувався в найнебезпечніші місця, прагнучі врятувати життя людей. І це в неї часто виходило. Тож Нічик сподівалася, що така людина зможе повпливати на пані президентку, котра вважає можливу успішність ядерної відповіді, а також надання вже російському народу бажання мститися, та й просто знищення мільйонів людей – нормальним.

Ганна кивнула.

Друга частина опублікується 01.09-го о 12:00. А поки що запрошую прокоментувати оповідання :)