Читати книгу - "Ніхто тебе не врятує, Ксана Рейлі"

Анна

— Тату, ти жартуєш? — застогнала я, підіймаючись у сидяче положення на ліжку. — Який ще особистий охоронець?

— Справи серйозні, Анно, — твердо сказав він. — На тебе напали та ледь не вбили. Ти дивом залишилася живою!

— Вони нападали не на мене, а на кейс з грошима, — тихо пробурмотіла. — Серйозно, батьку. Ти перебільшуєш.

Я схрестила руки на грудях, прикриваючи свій вигляд, адже була лише в тонкій нічній сорочці. Відверто кажучи, я не очікувала, що з самого ранку до мене завітає батько зі своїми людьми.

— Це не обговорюється. Ми сьогодні почнемо відбір. Є декілька кандидатів. До того ж начальник охорони привів нових хлопців.

— Нових хлопців? — невдоволено перепитала я. — І де він набрав їх? За оголошенням?

— Ти знаєш, як відповідально Дмитро ставиться до своєї роботи. Він прочитав не одну рекомендацію та знайшов кращих, розумієш?

Я відвела погляд, ігноруючи головний біль, який досі мучив мене після удару. Звісно, я розуміла, що не зможу переконати батька. Він надто сильно цінує мене, тож така його турбота навіть приємна. Але мене тривожив той факт, що тепер моя свобода буде максимально обмеженою.

— Гаразд, — зрештою погодилася я, хоча й знала, що моє слово в цій ситуації нічого не варте. — Сподіваюся, що це ненадовго.

— Поки не зникнуть ризики щодо твоєї безпеки, — спокійно мовив батько. — Для нас настав доволі складний період, Анно. З усіх боків чатують вороги, які хочуть убити нас, знищити наш клан, прибрати усе собі. Але ми не дозволимо цьому статися, тому будемо вкрай обережні.

— Цей... Цей охоронець постійно буде зі мною?

— Двадцять чотири на сім.

У мене мало очі на лоба не полізли. Я здійняла брови, здивовано дивлячись на батька.

— Він постійно буде з тобою. На роботі, на вулиці, на прогулянці, під час ранкового бігу, вдома...

— Вдома? — розгублено перепитала.

— Ми підготували для нього сусідню кімнату, — повідомив батько. — З входом до твоєї.

— Що?

— Це для посилення безпеки, Анно. Якщо раптом буде напад, то він у першу ж чергу врятує тебе. І найбільш можливо зробити це за умови, що ваші кімнати будуть поряд.

— Це абсурдно, — фиркнула я. — Ти так дієш, наче вже сьогодні вороги увірвуться в наш будинок та спалять його. Особняк охороняється по периметру зі всіх сторін!

— Нам треба бути максимально обачливими. Власне, це все, що я хотів тобі сказати. Відпочивай, Анно. Скоро прийде лікар, щоб оглянути тебе. Наразі з тобою залишиться Руслан.

Я скривилася, коли побачила його біля дверей своєї кімнати. Цей хлопець дратував мене аж до сказу.

— Але нехай він буде за дверима, — буркнула я.

— Анно...

— Будь ласка. Мені треба перевдягнутися і підготуватися.

— Для чого? — перепитав батько.

— Я хочу бути присутньою на відборі, — впевнено сказала йому. — Вважаю, що повинна бути там. Усе ж таки ми обираємо охоронця мені.

Батько стиснув губи, наче йому зовсім не подобалася ця ідея. Він почав повільно на візку від'їжджати до дверей.

— Лише за умови, що тобі дозволить лікар, — кинув на останок він. — Руслане, іди за мною.

Я відчула полегшення, коли залишилася у своїй кімнаті сама. Мені страшенно не подобалася ідея батька з цим охоронцем, але водночас я розуміла його. Мене справді з легкістю могли вбити. Я навіть задумувалася про те, чому вони не зробили цього? У них був такий шанс, а мене просто усипили. Я навіть не постраждала суттєво. Лише отримала невелику подряпину на чолі та легкий струс мозку від удару до переднього сидіння. Від думок мене відірвав лікар, який взявся оглядати мою голову...

Я бачила, як усі здивовано дивилися на мене, коли моя нога тільки ступила в клуб. Мабуть, ніхто не очікував побачити мене тут сьогодні. Новини розліталися зі швидкістю світла, тож уже всі знали про напад. Я не звикла, щоб мене жаліли, тому з гордо піднятою головою впевнено попрямувала вперед на своїх вбивчих шпильках. І хоч у мене періодично паморочилося в голові, я намагалася йти рівно та у своєму швидкому темпі.

Я зупинилася біля бару тоді, коли побачила за стійкою знайоме обличчя. Сьогодні та брудна облізла дівчинка мала зовсім інший вигляд. Її волосся було охайно зібране у високий хвіст, на обличчі красувався легкий макіяж, а робочий одяг був чистим і попрасованим. Вона активно натирала келихи до ідеального блиску, аж раптом завмерла, коли побачила мене. Дівчина напружилася та трохи відступила, наче налякалася.

— Як у тебе справи? — спитала я, спираючись на барну стійку.

— Добре, — тихо пропищала вона. — Вам щось налити?

— Склянку води, будь ласка. З лимоном.

Дівчина кивнула головою та почала готувати моє замовлення. Я не відривала від неї свого зацікавленого погляду, хоча і знала, що це змушує її відчувати напругу.

— Ось! — Джулс, як вона тепер називалася, підсунула склянку до мене.

— Дивлюся, ти уже вбулася, влилася у колектив.

— Так. Тут... Тут доволі непогано.

— Ти живеш з іншими дівчатами? — поцікавилася я. Вона кивнула головою. — І що вони тобі розповідають?

Вона прочистила горло, а її щоки почервоніли. Дівчина злегка вчепилася пальцями за край барної стійки та сильно стиснула дерев'яну дошку.

— Різні жахливі речі — прошепотіла вона. — Як спочатку вони танцюють, а потім спілкуються з чоловіками й...

— Це їхня робота, — байдуже сказала я, посміхнувшись. — Ніхто їх насильно тут не тримає.

— А хіба звідси є вихід? — спитала дівчина, глянувши мені в очі. — Хіба ви відпустите нас ось так просто?

Я допила воду та підсунула порожню склянку до неї. Ця дівчина поки була занадто наївною, і це навіть трохи дратувало.

— Як ти сюди потрапила? — поцікавилася я. Джулс відкрила рота, але я одразу ж зупинила її: — Не відповідай! Тебе продали, віддали як відкуп чи просто знайшли десь на вулиці обідрану, побиту та голодну. Очевидно, що у тебе нікого нема і все твоє життя складається з того, що тобі дають. Якщо будеш слухняною дівчинкою, то тобі багато дадуть, Джулс. І всі ці дівчата тут заради цього. Ти зрозуміла?

— Т-а-а-а-к, — схвильовано відповіла вона.

— А тепер повертайся до роботи. І витри стіл. Там залишилися сліди від твоїх пальців.

Я відступила, а тоді почала прямувати вперед. У голові з'явився неприємний тупий біль. Перед очима злегка потемніло. Я бачила, що Руслан слідкує за мною, тому швидко сказала йому, що йду до вбиральні. На щастя, він залишився в головній залі. Я ж сховалася у гостьовому жіночому туалеті та повільно попленталася до умивальника. Мої ноги затремтіли. Здавалося, що я от-от впаду. Я відкрила кран і всунула під холодну воду свої долоні. Почала злегка обмочувати свою шию, наївно сподіваючись, що від цього біль ущухне. Але нічого не змінилося. У мене досі голова тріщала так сильно, що мало не вибухнула.

Я здригнулася, коли за моєю спиною грюкнули двері. Різко випрямилася та у відбитку дзеркала побачила незнайомого чоловіка зі спортивною сумкою на плечі. Я насупилася та покліпала очима декілька разів. Його присутність збентежила, налякала та водночас ошелешила. Він поводився так, наче мене тут нема. Абсолютно спокійно кинув сумку на підлогу, а тоді підійшов до іншого умивальника. Мій погляд просканував його тіло та обличчя: високий зріст, підтягнута фігура, виразні риси обличчя, темні очі, коротке чорне волосся, густі темні брови, прямий ніс, гострі вилиці, легка темна щетина... Я точно не бачила його раніше.

Він потягнув блискавку на своїй спортивній кофті, і я інстинктивно відскочила назад. Погляд темних очей прослідкував за моєю реакцією.

— Спокійно, — заговорив він. — Пістолета нема.

Чоловік стягнув з себе кофту, залишаючись лише в чорній футболці. Тепер я могла бачити його підкачані руки з помітними м'язами.

— Це жіночий туалет, — буркнула я, схрестивши руки грудях.

— Знаю, — байдуже сказав він. — Я не винен, що чоловічий повністю зайнятий всякими неприємними типами.

— Он як?

— Я не люблю шум, а мені треба підготуватися до бою.

— І ти вирішив зробити це тут? — спитала я, здійнявши обидві брови.

— Щось не подобається, принцесо?

Незнайомець глянув на мене у відбитку дзеркала та криво посміхнувся. Я розгубилася та ще дужче насупилася. Чому він назвав мене так? Але не встигла я й слова вимовити, як він витягнув з кишені свій телефон та взяв у руку один навушник. Чоловік всунув його у вухо. Віддалено почулися шуми якоїсь мелодії.

— Що це? — поцікавилася я та скривилася.

— Моцарт, — так просто відповів він. — Класична музика — це найкраще, що придумали людство. Це не лише духовна культура, спокій та збагачення. Це — емоції. І тільки тоді, коли ти вдумуєшся у кожну ноту, то можеш контролювати себе.

— Отже, це твій ритуал перед боєм?

Я все ще продовжувала так розгублено дивитися на нього, бо цей незнайомець здавався мені максимально дивним.

— Можна і так сказати. Але я не прихильник рукопашних боїв.

— Чому ти тут? — спитала я, схиливши голову вбік. — Ти один з нових бійців клубу?

— Ні, — заперечив він і похитав головою. — Треба бути останнім ідіотом, щоб битися голими руками. Я надаю перевагу використанню холодної чи вогнепальної зброї. Ножові бої, стрільба з рушниці чи лука — це куди цікавіше, чи не так?

Я натягнуто усміхнулася йому. Взагалі мене дивувало, що він насмілився ось так відверто говорити зі мною. Мабуть, він не здогадується, хто я така.

— Чому ж тоді ти стоїш зараз тут і готуєшся до бою?

— Бо це перший етап, — відповів він, дивлячись на себе в дзеркалі. — Перше завдання у відборі.

Щось дивне з'явилося у моїх грудях, стискаючи їх до болю в ребрах.

— Відбір? — тихо перепитала. — Ти...

— Бойова травма? — раптом спитав він. Я з нерозумінням насупилася. — Ваше чоло.

Моя рука інстинктивно злетіла вверх, і я обережно пальцями торкнулася до невеликої пов'язки.

— О... Це подряпина унаслідок незначної необережності. Нічого серйозного!

Він безсоромно оглянув мене в повний зріст, а я відчула себе так, наче стояла перед ним голою. Мороз пройшовся моїм тілом, і воно злегка затремтіло. Чоловік швидко підхопив свою спортивну сумку та попрямував до дверей. Уже біля виходу він озирнувся на мене.

— Наступного разу уникайте таких необережностей, Анно.

На цих словах він вийшов з вбиральні. Я ж застигла від розуміння, що цей чоловік знав! Він з самого початку знав, хто я така. Знав і дозволив собі говорити зі мною таким тоном. Я стиснула зуби та глянула на себе в дзеркалі. Мене направду розлютила його поведінка. Але ж він сам казав, що доволі поганий у рукопашних боях. Виходить, у нього є великі шанси вибути з відбору вже сьогодні. І мені, відверто кажучи, дуже сильно цього хотілося.