Читати книгу - "Бентежна кров, Джоан Роулінг"

— Що за!..— вигукнув Страйк, ніби громом уражений.— У моїй книжці про це жодного слова! У тебе тут три додаткові абзаци.

— Я так і подумала, що ти міг цього не читати,— задоволено кивнула Робін.— У тебе навряд чи перше видання, а в мене — перше. Ось, дивися,— додала вона та прогорнула книжку, яку Страйк так і тримав у руках, на кінцеві сторінки.— Бачиш примітку? «Що ж сталося з Марго Бамборо?», К. Б. Оукден, 1985 р. Тільки ця книжка так і не побачила полиць,— додала Робін.— Пішла на макулатуру. Автор оцього,— вона постукала по «Демону з Райського парку»,— видно, читав сигнальний примірник. Я трохи покопала,— провадила Робін.— Усе це сталося в доінтернетну добу, але я знайшла кілька згадок про ту книжку — в юридичних статтях про наклеп і призупинення публікації. Рой Фіппс і Уна Кеннеді подали спільний позов проти К. Б. Оукдена й виграли справу. Книгу Оукдена вилучили, а «Демона з Райського парку» швидко передрукували, вирізавши образливий шматок.

— Оукден? — перепитав Страйк.— То не...

— ...син Дороті, секретарки в клініці. Саме так. Повне ім’я: Карл Брайс Оукден. Знайшла, що він жив у Волтемстоу, але він звідти виїхав, і сліду я поки що не знайшла.

Страйк перечитав пасаж про пологовий, а тоді сказав:

— Якщо Фіппс і Кеннеді домоглися вилучення книжки, то, мабуть, переконали суддю, що написане там — брехня частково чи повністю.

— Це ж треба вигадати таку брехню, правда? — спитала Робін.— Мало того, що він заявив, що Марго зробила аборт, то ще натякнув, що аборт зробила Уна та прикривала Марго того вечора...

— Дивно, що юристи це не зупинили ще на етапі публікації,— сказав Страйк.

— Книжку Оукдена видало маленьке видавництво,— пояснила Робін.— Я їх теж пошукала. Невдовзі після вилучення його книжки вони пішли з бізнесу. Можливо, вони взагалі не переймалися юридичними питаннями.

— Самі собі нашкодили,— мовив Страйк,— але якщо тільки це не прикре самогубство, навряд чи все там аж повністю вигадане. Якесь же підґрунтя в цього було. Оцей тип,— Страйк підняв «Демона з Райського парку»,— був серйозним журналістом. Він не став би спиратися на щось бездоказове.

— А в нього ми можемо спитати? Чи він теж...

— ...помер, так.

Страйк на мить замислився, тоді провадив:

— Запис був, вочевидь, на ім’я Марго. Питання в тому, чи це вона зробила операцію, чи хтось скористався її іменем, не питаючи дозволу.

Страйк перечитав перші рядки уривка.

— Дати запису немає. «Незадовго до зникнення...» Розпливчасте формулювання. Якби призначено було на день зникнення, автор так би й написав. Це була б велика новина, поліція точно зацікавилася б. А з цим «незадовго до зникнення» думай що хочеш.

— Але ж це все одно збіг? — спитала Робін.— Те, що вона записалася до клініки неподалік будинку Кріда?

— Так,— відповів Страйк, а тоді замислився.— Взагалі не знаю. Чи збіг? Багато було клінік, де робили аборти, у Лондоні в 1974 році?

Він віддав книжку Робін і провадив:

— Може, саме тому Рой Фіппс так не хотів, щоб донька розмовляла з Уною Кеннеді. Не хотів, щоб дівчина-підліток дізналася, що мати вирішила не народжувати її брата чи сестру.

— Я теж про це подумала,— погодилася Робін.— Справді вийшла б жахлива новина. Особливо в світлі того, що вона більшу частину життя боялася, що мама її просто покинула.

— Треба спробувати роздобути «Що ж трапилося з Марго Бамборо?»,— сказав Страйк.— Якщо вже книжку надрукували, мали залишитися примірники. Автор, мабуть, щось комусь розсилав, наприклад, на рецензування.

— Я вже в процесі,— озвалася Робін.— Написала в кілька букіністичних крамниць.

Вона вже не вперше робила для агенції речі, які залишали гиденьке відчуття.

— Коли зникла Марго Бамборо, Карл Оукден мав усього чотирнадцять років,— продовжила вона.— Написати про неї книжку, заробити на позірному знайомстві, збрехати, що Марго і його мати були близькими подругами...

— Гівнюк звичайний, по всьому видно,— погодився Страйк.— Давно він виїхав з Волтемстоу?

— П’ять років тому.

— В соцмережах шукала?

— Шукала. Не знайшла.

У Страйка в кишені завібрував мобільний. Страйк кинувся його витягати, а Робін розгледіла тінь паніки на його обличчі — мабуть, злякався, що то щось із Джоан.

— Щось сталося? — спитала вона, бо коли Страйк прочитав повідомлення, то зовсім насупився.

Страйк, власне, прочитав таке:

Братан, може, зустрінемось і поговоримо? Цей новий альбом для татка дуже важливий. Ми тільки хочемо...

— Та нічого,— відповів Страйк і сховав телефон у кишеню, не ставши читати далі.— Так, ти казала, що хочеш зазирнути до...

Він на мить забув, у яке таке неочікуване місце Робін збиралася, що вони аж зустрілися в цій конкретній кав’ярні.

— До Національної портретної галереї,— нагадала Робін.— Три поштівки Листоноші куплено в тамтешній музейній крамниці.

— Три поштівки... які поштівки?

Прочитане відвернуло Страйкову увагу. Він чітко пояснив братові, що не має бажання іти на вечірку на честь батькового нового альбому чи позувати зі своїми напівсестрами й напівбратами на фото, яке планується подарувати Рокбі.

— Я про Листоношу, що переслідує нашого ведучого прогнозу,— нагадала Робін, а тоді пробурчала: — Воно неважливо, просто спало на думку.

— Що саме?

— Ну, передостання поштівка від Листоноші — портрет, і сказано, що він завжди нагадує Листоноші нашого ведучого. То я подумала... може, ця особа часто бачить портрет у галереї. Працює там. Може, потай хоче, щоб він прийшов туди на зустріч?

Сказавши це, Робін сама подумала, що теорія щось надто смілива, але вони справді