Читати книгу - "Бентежна кров, Джоан Роулінг"

Страйк рохнув. Робін не зрозуміла: то його настільки не зацікавила її теорія про Листоношу? Поклавши «Демона» до сумки, вона спитала:

— Ти далі до офісу?

— Так. Пообіцяв Барклею, що о другій прийму в нього Балеруна,— Страйк позіхнув.— А доти, може, дві годинки подрімаю.

Він підвівся.

— Я тобі подзвоню і скажу, що вийшло з Грегорі Талботом. І дякую, що тримала тут без мене оборону. Я це дуже ціную.

— Та нема за що,— відповіла Робін.

Страйк закинув речмішок на плече й покульгав до виходу. З відчуттям легкого розчарування Робін дивилася, як він спиняється на вулиці, щоб підкурити, а тоді зникає з очей. Глянувши на годинник, Робін виявила, що Національна портретна галерея відчиниться аж за півтори години.

Понад сумнів, цей час можна було згаяти й за приємнішими заняттями, ніж думки про те, чи не від Шарлотти Кемпбелл було те повідомлення, яке отримав Страйк. Проте Робін знайшла собі саме таке заняття — і на нього пішла на диво велика частина часу, який їй треба було вбити.

17

А ти... недоля змусила тебе Падіння батька з сумом споглядать...

Едмунд Спенсер, «Королева фей»

Джонні Рокбі не брав практично ніякої участі в житті старшого сина, проте був постійно й незримо присутній у ньому — особливо коли Страйк був малий. Батьки друзів мали його альбоми, вішали на стіни плакати з Рокбі, набридали Страйкові теплими спогадами про концерти гурту «Дедбітс». Одна мама під школою якось умовляла семирічного Страйка передати листа його батькові. Його власна мама спалила того листа в сквоті, де вони тоді мешкали.

В армії ніхто не знав імені чи професії його батька (Страйк так сам вирішив), але доти він почувався експонатом за склом; йому ставили питання, які за нормальних умов вважалися б грубими й надто особистими, і доводилося мати справу з неозвученими упередженнями, що корінилися в заздрощах і злобі.

Рокбі наполіг, щоб Леда зробила тест на батьківство, і тільки тоді визнав сина. Слідом за позитивним результатом була досягнута фінансова домовленість, яка мала на меті зробити так, щоб син Рокбі ніколи більше не спав на брудному матраці в кімнаті з купою малознайомих людей. Однак марнотратність його матері та її постійні конфлікти з представниками Рокбі призвели тільки до того, що Страйкове життя почало складатися з дивних сплесків багатства, після яких родина різко поверталася в хаос і злидні. Леда мала схильність купувати дітям неймовірно дорогі подарунки (і водночас вони носили взуття не за розміром) і кататися до континентальної Європи чи Америки на концерти, а поки вона їздила в машинах з водієм і зупинялася в найкращих готелях, її дітей доглядали Тед і Джоан.

Страйк досі пам’ятав, як лежав у гостьовій кімнаті в Корнволлі: поруч спала Люсі, а внизу мама лаялася з тіткою Джоан, бо Леда привезла дітей до дядька й тітки серед зими без теплого одягу. Двічі Страйка віддавали до приватних шкіл, але він не встигав провчитися і семестру, як мама забирала його, бо там дитині прищеплювали неправильні цінності. Щомісяця гроші Рокбі танули, перетворюючись на дарунки друзям і бойфрендам, на відчайдушні авантюри (Страйк пам’ятав ювелірну крамничку, мистецьку галерею і вегетаріанську ресторацію, які всі прогоріли, а ще комуну в Норфолку, найгірший спогад своїх дитячих років).

Урешті-решт юристи Рокбі (яким рок-ідол передав усі справи, що стосувалися добробуту його сина) почали виплачувати аліменти так, що Леда більше не могла тринькати гроші. Для Страйка, вже підлітка, це вилилося тільки в зникнення коштовних подарунків, бо Леда не була готова записувати всі витрати так скрупульозно, як тепер вимагалося. Від цього моменту аліменти просто накопичувалися на рахунку, а родина виживала на ті невеликі гроші, які давав батько Люсі.

З власним батьком Страйк зустрічався всього двічі й теплих спогадів про ці зустрічі не плекав. Зі свого боку, Рокбі ніколи не питав, чому Страйкові гроші так і лежать. Він змінив громадянство через податки, мав дбати про гурт, кілька будинків, двох колишніх дружин і одну нинішню, а ще про п’ятьох шлюбних і двох позашлюбних дітей. Страйк, чиє зачаття було нещасливою випадковістю, а народження і позитивний тест на батьківство розбили другий шлюб Рокбі,— син, який здебільшого кочував невідомо де,— перебував у кінці переліку батькових пріоритетів.

Зразком для наслідування на тлі численних материних коханців і вічної тіні біологічного батька став для Страйка дядько Тед. Леда завжди винуватила саме Теда — який служив свого часу у військовій поліції — у тому, що Страйк ненормально зацікавився армією і детективною справою. Оповита синім димом марихуани, Леда щиро намагалася відмовити сина від армійської кар’єри, розповідала йому про ганебну воєнну історію Британії, про нерозривний зв’язок між імперіалізмом і капіталізмом, умовляла його навчитися грати на гітарі чи бодай відростити волосся.

Та попри всі незручності й біль, яких завдали йому конкретні обставини народження, Страйк вважав, що саме вони дали йому фору в детективній справі. Він рано навчився мімікрувати під середовище. Щойно відчув, скільки проблем від того, що він говорить не як усі, Страйк опанував корнволльський акцент на додачу до лондонського. А поки втрата ноги не обмежила його фізичних можливостей, Страйк умів — попри свої чималі габарити — говорити й рухатися так, щоб здаватися меншим, ніж насправді. Також він навчився приховувати особисту інформацію і розповідати людям про себе з купюрами — так, щоб їхні уявлення про те, якою має бути людина, не зачіпали його. А ще Страйк навчився помічати дрібні зміни в поведінці людини, яка раптом розуміла, що перед нею — син знаменитості. Змалечку він легко визначав маніпуляторів, брехунів, шукачів легкої наживи й лицемірів.

Ці сумнівні дари були найкращим, що він отримав від батька, бо той платив аліменти, але жодного разу