Читати книгу - "Останній страх, Алекс Фінлі"

До прибуття Еріка директорка дещо розповіла Келлер про хлопця.

Обличчя Гатчінсона пополотніло. Він поглянув на директорку, але цього разу вона його не підтримала.

Келлер вийшла на фінішну пряму:

— Мені просто треба, щоб Ерік відповів на кілька запитань. А ще — щоб ви серйозно поставилися до цієї справи.

Чоловік замислився на хвилину, нарешті кивнув на знак згоди.

Келлер перевела погляд на Еріка:

— Меґі щось говорила тобі про поїздку чи про свої плани?

Той заперечно похитав головою:

— Я не настільки добре її знав. Ми познайомилися у Центрі.

— У якому Центрі?

— Ну, в Центрі підготовчих курсів. Я загравав до неї і все таке — ви знаєте, як то буває.

— То ви з нею бачилися перед весняними канікулами?

— Так. Я приходив до Центру. Запросив її на вечірку і все таке. Я нічого не робив, я тільки…

Келлер застережливо змахнула рукою. Вона боялася, що їй урветься терпець, якщо він зараз почне брехати.

— Я розмовляв із нею в Центрі. Вона щось там розповідала про справу свого брата.

— Що саме?

— Показувала якесь відео, що хтось там їй прислав. Якась нова наводка, щось там таке.

Келлер кивнула. Якщо він ще раз скаже «щось там таке», вона точно його заарештує.

— Що саме вона сказала?

Келлер кілька разів проглянула відео, але нічого особливого їй не впало в око. Вона зробила собі пам’ятку подумки ще раз його проглянути і попросити комп’ютерників перевірити його походження.

Ерік промовив:

— Меґі була дуже схвильована. Вона вважала, що на ньому є НГ — ну, ви знаєте, з фільму.

— Що ще вона казала?

— Нічого. Я запитав, чи прийде вона на вечірку. І більше я з нею не розмовляв.

— Це все?

Він кивнув.

— А що сталося на вечірці?

Батько хлопця напружився.

— Нічого, — відповів Ерік, — вона сказала, що хоче поговорити наодинці, от я й подумав… ну, ви знаєте. Ми вийшли, почали цілуватися і все таке, а потім вона почала верещати, вдарила мене ногою і втекла. Я нічого не зробив, присягаюся. Я поговорив з кількома друзями, і мені сказали, що вона каже всім, ніби я хотів її зґвалтувати, але це брехня. Якщо вони й надіслали їй там якісь повідомлення, моєї вини тут немає. Я їх не просив це робити.

То була доволі переконлива вистава. Брехлива, але переконлива.

— Юначе, — промовила Келлер, — знаєш, настільки легко буде ФБР встановити, хто саме надсилав анонімні повідом­лення Меґі Пайн? І якщо хоча б одне з них виявиться твоїм або від когось, кого ти просив їх надіслати, то це підтвердить, що ти мені щойно збрехав. А тобі відомо, чим карається брехня федеральному агентові?

Хлопець нервово сковтнув.

— П’ятьма роками федеральної в’язниці.

Тут уже заговорив батько:

— Але ж ви казали…

Келлер лише махнула рукою в його бік.

— Примусове позбавлення волі на п’ять років. — Вона багатозначно помовчала. — У мене є свої зв’язки з органами правопорядку Мічиганського університету. Якщо у них на тебе з’явиться хоча б один акт про правопорушення або принаймні дійдуть якісь чутки по твою незадовільну поведінку, я негайно туди навідаюся. І тоді ти взнаєш, до яких наслідків призведе твоя сьогоднішня брехня.

Хлопець хотів щось сказати, але Келлер його перебила:

— Помовч. Якщо мені хтось скаже хоч слово про те, що ти повівся з якоюсь дівчиною нечемно… ти мене зрозумів?

Той кивнув.

Келлер поглянула на батька:

— Цього разу його пронесло. Але вдруге такого не буде.

— Ясно, — буркнув той пригнічено.

— Ніяких порушень, — суворо повторила Келлер.

— Ніяких порушень, — повторив батько.

Нехай для Меґі Пайн встановити справедливість їй не вдалося, але таким чином вона, можливо, врятувала наступну жертву від насильства. І Келлер вирішила про себе, що без наявності свідків і через смерть жертви їй доведеться задовольнитися й цим.

Розділ 35. Мет Пайн

Мет проспав майже весь переліт. Він кілька годин убив у канкунському аеропорту, надсилаючи повідомлення друзям і поїдаючи жахливу американізовану мексиканську їжу в набитому народом ресторані у центрі вильотів. Хоча коктейль «Маргарита» там робили непогано і офіціантка навіть упакувала йому чималу кількість цієї прозорої текілової суміші у пластянку з кришкою для літака. Таким чином, він був забезпечений зігрівальним до самого аеропорту Далласа, де мав сісти на другий рейс до Омахи.

Коли шасі літака торкнулося посадкової смуги, Мет потягнувся.

Поки він чекав на оголошення про висадку пасажирів, як завжди, знайшлися віслюки із місць у хвості, що вже повставали і загородили прохід, товплячись поза чергою. Мет уявив собі, як би його мати прошепотіла на таке: «От невігласи!» Він спершу допоміг літній жінці у передньому ряду опустити підлокітник, а потім встав сам і рушив до виходу.

До Адейра, штат Небраска, від Омахи було десь півтори години машиною. Його тітка зголосилася забрати його з аеропорту, але Мет відмовився. Наміри у тітки Сінді були добрі, але то вже забагато. Нехай йому і доведеться витратитися, але можна скористатися «Убером» (у них же там у Небрасці є «Убер»?), а потім він попросить у Сінді стару дідову автівку на деякий час.

О восьмій вечора у терміналі оклахомського аеропорту Еплі панував спокій. То була пора неонового освітлення та втомлених співробітників служби транспортної безпеки. Мет ішов, куди вказували стрілки на стінах, проминув кіоск із продажу хот-догів і рушив униз ескалатором разом з усім натовпом. У натовпі побачив кілька знайомих облич з літака: хлопця в наколках, літню жінку, якій недавно допоміг із валізою, дівчину, яка нишком усе кидала на нього зацікавлені погляди — усі вони тепер стояли перед багажною стрічкою. І тут помітив його. Кучерявого чоловіка з почервонілими очима. Мет неспішно почвалав до нього.

— Ох і видок у тебе! — сказав Ґанеш після міцних обіймів.

— Що ти тут робиш?

— У твоїх повідомленнях з Канкуна було забагато патетики, от я й подумав, що компанія тобі не завадить.

Тут він не помилявся.

—