Читати книгу - "Наближення. Наркотики і сп'яніння, Ернст Юнгер"

До речі, мене завжди гнітило відчуття постійної невідповідності вимогам інституцій. Саме на краях незміряного можна оцінити їхню цінність. Але невдовзі стає моторошно. Як можуть корали без свого кістяка витримувати прибій? Усе це на довшу перспективу зблизило мене з Пруссією — саме через потяг до порядку, а не через войовничість здобула вона свою кепську репутацію. А що стосується останнього, то тут я — бонапартист.

Хай там як, але Штірнер[282] не видає перепусток до вищого рівня свободи. Хоча для окремих людей суверенність буває вродженою та є їхньою власністю. Таке можна стверджувати лише тоді, коли заради неї були принесені жертви. Свобода має свою ціну.

Попри те, що сильний наркоз був надзвичайно небезпечним і я міг розділити долю згаданого мною учня, в мене ще й залишилися дуже неприємні спогади про цей досвід. Як я вже казав, то була божевільна витівка, яку краще було приховати за лаштунками нормального ексцесу. І такого не бракувало в ті роки, що їх загальноприйнято стали називати «повоєнним часом». Обкрадена природа знову відновлювала свою рівновагу.

Приблизно о тій самій порі я мав кепський досвід в одному готелі міста Галле. Про нього я згадаю пізніше, оскільки веду оповідь не хронологічно, а через ступені наближення до світу сп'яніння. Досвід і вплив накладаються тут доволі приблизно.

Так чи інак, але все це привело до морального переосмислення, якого ніхто не може уникнути. У вас виникає потреба все ґрунтовно змінити. Весь той топос довкола колони Ватерлоо з казармами, арсеналами, офіцерськими їдальнями, гауптвахтами мені остогидів разом із кварталом Калебутцер, розташованим поряд: облуплені будинки зі своїми господарями й пожильцями, якісь крамнички й забігайлівки, де військові інструктори дозволяли собі хильнути чарчину під час перерви. І хоча в обігу ходили вже мільйони, єфрейторів ще досі називали «шнапсиками» — через п'ять пфеніґів, на які за часів Пруссії збільшувалася їхня зарплатня, чого якраз вистачало на додаткову чарку шнапсу.

Проте порівняно з минулим століттям споживання алкоголю зменшилося. Ще Мольтке[283] подбав про те, щоб у польові фляги наливали каву замість горілки, як то було прийнято раніше. Селяни ще брали із собою на поле під час збирання урожаю буряка чи картоплі так званий кем — кминову горілку, і хоч вона була сильно розбавлена, зате споживали її у чималій кількості. Взагалі здається, що деякі види фізичної праці вимагали такого додатка; так було і з Райнером Брамбахом[284], якому ми завдячуємо гарними віршами. Він певний час заробляв на хліб, обробляючи граніт. Від нього я довідався, що такий день постійного гатіння важким молотом можна здолати лише з густим червоним вином. Щось подібне я бачив і на Сардинії.

Монополія на горілку вбиває двох зайців одним пострілом — вона підвищує прибутковість та охоту до служби. Загалом монополії мають ґрунтуватися на тому, що від приємного важче відмовитися, ніж від необхідного: сіль, тютюн, алкоголь. Так само і конубіум[285]: був дійсним лише тоді, коли держава і церква «доклали до нього рук». «От насипимо нареченій січеної соломи попід двері[286]».

Самогон також вважався однією з ознак соціальної ієрархії. «Ну і тип — та від вас за три кроки самогоном тхне». Деякі чоловіки постійно були напідпитку й увійшли до народного гумору як кумедні фігури: нероби, що стовбичать на розі вулиць, кучери, прислужники, старі шведи[287] — це були потсдамські унтерофіцери, які служили ще за часів великого курфюрста та, вочевидь, завдяки спирту законсервувалися й стали геть старими.

Індустріальне суспільство не може собі такого дозволити, і коли Гельдерлін каже про «загальний дух Вакха», то це все менше стосується теперішнього суспільства. Безперечно, тут і досі може відчуватися ейфорія, але вона не повинна вислизати з-під контролю свідомості. Елементи, які стабілізують, гармонізують, мають вийти наперед, та лише настільки, наскільки це дозволяє поле гри, тобто не в діонісійському розумінні. До зони, де починає діяти бог, не можна вступати; вона обмежується проміле.

І тут починається робота фармакологів; сучасний світ з його досягненнями й рекордами, але також із його задоволеністю й настроєм немислимий без них. До речі, цілком можливо, що через цю фармакологічну діяльність зазнає певних втрат і тютюн, а епоха куріння колись добіжить кінця.

Сп'яніння у сенсі наближення має бути обмеженим певними місцями й часами, своєрідними резерваціями за межами технічного світу.

З мого вікна я ще можу спостерігати за постатями з епохи, яка вже віджила своє. Навпроти мене була крамниця військових знаків розрізнення, яка приносила все менше прибутку, тож її власник, старий Людеманн, також приторговував спиртним на розлив. Туди завертали тільки на якусь хвилю. Приходили також кучери та поліцаї, які ще недавно знали кожного поважного пана в місті. Вони досить скоро зникали разом із кіньми, довгими синіми куртками та висячими шаблями.

У цьому світі є небагато руху, лише глуха вдоволеність, як у коропів та раків у лагунах та у стоячій воді. Ще в античні часи комедійні автори ловили тут найкращих своїх рибин. Тут також є своя трагіка, що добре показав Бюхнер. Шкода, що Ґраббе[288], який ще дитиною «прикладався до пляшки», охочіше націлювався на Ганнібала й Наполеона, ніж на ті низини, які були йому добре знайомі. Йому хотілося стати «німецьким Шекспіром». Але вже сама така ідея є обмеженням. Мета має залишатися невпізнаваною. Перлина росте не лише в морі, але також і у ставках, і навколо піщинки.

І хоча той квартал, де я жив, однієї жахливої ночі згорів дотла, я ще часто у сновидіннях навідувався до свого старого помешкання: Міттельштрасе 7, перший поверх. У Ганновері я мешкав у багатьох будинках; проте мої нічні візити обмежувалися лише цією квартирою та ще іншою, на Краузенштрасе, де моя бабуся провела останні роки свого життя.

Годі уявити, що сама тільки сила спогаду, ніби настирливий дух