Читати книгу - "Чи це людина"

та економічної катастрофи. Протягом кількох років, починаючи з 1933 року, він зумів скористатися гнівом приниженої країни та націоналістичною гордістю, яку розбудили попередні пророки — Лютер, Фіхте, Гегель, Вагнер, Ґобіно, Чемберлен, Ніцше; його нав’язлива думка полягала в тому, що Німеччина повинна панувати не в далекому майбутньому, а вже зараз; не через цивілізаторську місію, а з допомогою зброї. Усе те, що не є германським, він вважає нижчим, а навіть огидним, і першими ворогами Німеччини є євреї з причин, які Гітлер виголошував з догматичним шаленством: бо вони «іншої крові», бо вони споріднені з євреями Англії, Росії та Америки; бо вони спадкоємці культури, яка перед послухом надає перевагу розмислові та обговоренню, в якій заборонено поклонятися ідолам, тоді як він сам сподівається, що його будуть вшановувати як ідола; він навіть не вагається проголосити, що «нам не можна довіряти розумові та свідомості, а вкласти всю нашу віру в інстинкти». Зрештою, чимало німецьких євреїв досягли ключових позицій в економіці, фінансах, мистецтві, науці, літературі; Гітлер, бездарний художник і горе-архітектор, виливає на євреїв всю свою образу та заздрість невдахи.

Впавши на вже підготований ґрунт, це зерно нетерпимості проростає там неймовірно буйно, але у нових формах. Антисемітизм фашистського штибу, що його будить у німецькому народі Слово, проголошене Гітлером, ще більш варварський, ніж всі його попередні різновиди; до нього долучаються штучно викривлені біологічні вчення, згідно з якими слабкі раси повинні поступитися місцем расам сильним, абсурдні народні вірування, що їх здоровий глузд давно вже поховав, а також безперервна пропаганда.

Доходять до нечуваних крайнощів. Єврейство — це, мовляв, не релігія, від якої можна відійти, охрестившись, ані не культурна традиція, яку можна поміняти на іншу: це людський підвид, відмінна і нижча за інших раса. Євреї, мовляв, тільки на позір є людськими істотами — насправді вони є чимось іншим, чимось огидним і невимовним, «більш віддаленим від німців, ніж мавпи від людей»; вони винні у всьому — у хижому американському капіталізмі та радянському більшовизмі, у поразці 1918 року та в інфляції 1923 року; лібералізм, демократія, соціалізм і комунізм — це сатанічні вигадки євреїв, які загрожують монолітній моці нацистської Держави.

Перехід від теоретичного проповідування до практичного здійснення був швидким і брутальним. У 1933 році, лише через два місяці після приходу Гітлера до влади, виникає перший концтабір у Дахау. У травні того самого року спалахує перше вогнище з книжок єврейських авторів та ворогів нацизму (але понад сто років до того Гейне, єврейсько-німецький поет, написав: «Той, хто палить книжки, раніше чи пізніше палитиме людей»). У 1935 році антисемітизм кодифікують в монументальному і дуже детальному законодавстві, «Нюрнберзьких законах». У 1938 році, за одну ніч спровокованих згори заворушень, спалюють 191 синагогу і знищують тисячі єврейських крамниць. У 1939 році євреїв недавно окупованої Польщі замикають в ґетто. У 1940 році відкривають концтабір в Аушвіці. У 1941–1942 роках машина знищення працює на повному ходу — у 1944 році число жертв становитиме мільйони.

У щоденних практиках таборів знищення реалізується та ненависть і зневага, що їх поширювала нацистська пропаганда. Тут не просто панувала смерть: ціла маса маніакальних, символічних елементів мала на меті довести і підтвердити, що євреї, цигани, слов’яни — лише худоба, покидьки, відходи. Згадайте татуювання в Аушвіці, коли людям ставили тавро, яке ставлять волам; перевезення у вагонах для худоби, які ніколи не відкривали, і депортовані (чоловіки, жінки та діти!) мусили цілими днями лежати у власних нечистотах; номери замість імен, те, що в’язням не видавали ложок (хоч після визволення виявилося, що на складах в Аушвіці їх цілі тонни), щоб вони хлебтали баланду, мов собаки; осквернення трупів, з якими поводилися як з будь-якою сировиною, з яких виривали золоті зуби, у яких відрізали волосся як матеріал для тканин, а попіл використовували для удобрення полів; чоловіків і жінок використовували як піддослідних тварин, на яких випробовували медикаменти, а потім вбивали.

Сам спосіб, вибраний для знищення після детальних експериментів, був відверто символічний. Було вирішено використовувати той самий отруйний газ, який застосовувався для знищення паразитів у трюмах кораблів та в приміщеннях, де завелися блощиці чи воші. За століття було вигадано набагато болісніші способи завдання смерті, але жоден з них не був такий сповнений знущання і зневаги.

Як відомо, справа знищення просунулась досить далеко. Хоч нацисти провадили дуже важку війну, яка вже стала оборонною, у цій справі вони проявляли непоясненний поспіх: поїзди, що везли жертви у газові камери або вивозили їх з концтаборів, до яких наближався фронт, пропускали перед військовими ешелонами. Справа ця не була доведена до кінця тільки тому, що Німеччина зазнала поразки, але політичний заповіт, що його продиктував Гітлер за кілька годин до самогубства, коли росіяни були вже за кілька метрів, завершувався так: «Насамперед наказую німецькому урядові та народові підтримувати у повній чинності расові закони і нещадно поборювати отруювача всіх націй, міжнародне єврейство».

Підсумовуючи, можна, таким чином, ствердити, що антисемітизм — це особливий випадок нетерпимості; що протягом століть він мав переважно релігійний характер; що в третьому Райху він загострився через націоналістичні та мілітаристичні настрої німецького народу та особливу «відмінність» єврейського народу; що він легко поширився в цілій Німеччині і в значній частині Європи завдяки ефективній фашистській та нацистській пропаганді, що потребувала козла відпущення, на якого можна було скинути всі провини і всі образи; і що явище це довів до крайнощів маніакальний диктатор Гітлер.

Проте мушу визнати, що пояснення ці, тепер загальноприйняті, мене не задовольняють: вони применшують це явище, не сумірні з ним, не пропорційні до фактів. Перечитуючи хроніку нацизму, від його тьмяного зародження до судомного кінця, я не можу позбутися враження, що тоді панувала загальна атмосфера нестримного божевілля, яка здається мені унікальною в історії. Це колективне безумство, цю нестяму зазвичай пояснюють сполученням багатьох різних чинників, яких було б недостатньо, якби вони діяли окремо, і головним з цих чинників вважається сама особистість Гітлера і його глибокий вплив на німецький народ. Звісна річ, його особисті манії, його схильність до ненависті, його проповідування насильства нестримно ввійшли у резонанс з розчаруваннями німецького народу, повертаючись назад до нього устократ помноженими і підтверджуючи його маячне переконання, що він і є той Герой, якого провіщав Ніцше, та Надлюдина, яка врятує Німеччину.

Про корені його ненависті до євреїв було написано багато. Говорили, що Гітлер виливав на євреїв свою ненависть проти всього людського роду; що він бачив у євреях деякі свої вади і що, ненавидячи євреїв, він ненавидів самого себе; що бурхливість його ненависті породжувалася страхом, що він може мати «єврейську кров» у своїх жилах.

Повторю ще раз: ці пояснення не здаються мені достатніми. Я не вважаю прийнятним пояснювати історичне явище, скидаючи всю провину на одну людину (виконавці жахливих наказів не є невинними!), та й, зрештою, тлумачити глибинну мотивацію індивіда завжди складно. Висунуті гіпотези тлумачать факти тільки частково, вони пояснюють лише їх якість, але не кількість. Мушу визнати, що мені більше подобається смирення, з яким деякі з найсерйозніших істориків (Буллок, Шрамм, Брахер) визнають, що вони не розуміють лютого антисемітизму Гітлера та Німеччини, яка за ним стояла.

Мабуть, те, що сталося, зрозуміти неможливо, а навіть не треба розуміти, бо зрозуміти означає майже виправдати. Поясню, що я маю