Читати книгу - "Свобода"

зробити таку ж приємність і їй, але їй було від цього просто лоскотно. Врешті-решт, після років опору, вона зуміла зробити так, щоб він взагалі припинив свої зусилля. Та стала почуватися дуже винуватою, а також злою й роздратованою через те, що він примусив її вважати себе невдахою. Стомленість Річарда та Моллі того дня, коли вони приїхали, здалася Петті втомою людей, які всю ніч кохалися, і це багато чого говорить про напрямок її роздумів у той час — наприклад, про те, що сексу для неї більше не існує, що вона віднині поглинена виключно материнством, що в неї тепер є тільки Джесіка та Джоуї, і вона гостям навіть і не заздрить. Їй здавалося, що секс — це заняття, яке притаманне виключно молодим, яким просто більше нема чим зайнятися. Звичайно, ані Річард, ані Моллі не виглядали радісними після бурхливої нічки.

А потім «Травматикс» поїхали — на наступний свій концерт у Медісоні, а потім ще кудись, щоб і далі випускати записи з дивними назвами, які подобалося слухати десь п’яти тисячам звичайних людей та деяким критикам у всьому світі; щоб і далі влаштовувати маленькі концерти, які відвідуватимуть неохайні, але досвідчені білі хлопці, котрі вже не такі молоді, як колись, — поки Петті та Волтер потопали в повсякденному житті, в якому тридцять хвилин сексуального стресу на тиждень спричиняли хронічну, але не катастрофічну незручність, щось на зразок вологості у Флориді. Авторка визнає можливість існування зв’язку між цією маленькою незручністю та великими помилками, яких Петті в ті роки припускалася як мати. У той час, як батьки Елайзи були поглинені одне одним і не приділяли дочці достатньо уваги, Петті, можна сказати, припустилася із Джоуї зворотної помилки. Але на цих сторінках можна зазначити стільки інших, не пов’язаних із материнством, помилок, що розповіді ще й про помилки авторки з Джоуї викличуть у неї просто нелюдський біль; і авторка побоюється, що коли почне, то просто впаде на підлогу й уже ніколи не підведеться.

Спочатку Волтер і Річард знову стали кращими друзями. У Волтера було багато знайомих, але єдиним голосом, який він хотів би почути на домашньому автовідповідачеві, був голос Річарда, який каже щось типу: «Агов, привіт із Джерсі! Ну як, заспокоїш мене стосовно ситуації в Кувейті? Передзвони». Через частоту дзвінків від Річарда та через його тон розмови з Волтером — Річард заявив, що в житті не зустрічав такий людей, як Петті та Волтер, і що вони його єдиний зв’язок зі світом здорового глузду та надії, — Волтер, нарешті, повірив у те, що Річард справді його любить, має в ньому потребу, а не просто пасивно погоджується на дружбу (такий був контекст, в якому Волтер із вдячністю згадав висловлювання матері про вірність). Кожного разу, коли «Травматикс» з’являлися в місті, Річард знаходив час завітати до них, зазвичай без супутників. Він особливо цікавився життям Джесіки, яку вважав за Справді Гарну людину («Вся в бабусю», — казав він), засипав її щирими питаннями про улюблених письменників та про її волонтерську роботу на місцевій кухні. Хоча Петті й хотіла б мати Доньку, більше схожу на неї, яка б могла повчитися на її власному досвіді та її власних помилках, у більшості випадків вона дуже пишалася тим, що її донька так Добре розуміється на світоустрої. Їй подобалося дивитися на Джесіку захопленими очима Річарда; а коли вони з Волтером кудись вибиралися разом увечері, вона спокійно дивилася, як вони сідають до машини удвох — чудовий хлопець, із яким вона одружилася, та сексуальний — який їй так і не дістався. Прихильність Річарда до Волтера посилювала і її почуття до нього; його харизма впливала на все, із чим стикалася.

Єдиною помітною тінню був осуд Волтером ситуації, яка склалася в Річарда з Моллі Тремен. Дівчина мала чудовий голос, але вона була трохи пригніченою, а можливо, й навіть неврівноваженою особою і більшість вільного часу проводила наодинці із собою у своїй квартирі в Нижньому Іст-Сайді, підробляючи редактором по ночах та проводячи в ліжку цілі дні. Моллі завжди погоджувалася зустрітися, коли цього хотів Річард, а той твердив, що її цілком влаштовує роль тимчасової коханки; але Волтер не міг позбавитися підозри, що їхні стосунки засновані на непорозумінні. Протягом років Петті витягувала з Волтера тривожні подробиці, які Річард розповідав йому віч-на-віч, наприклад, такі: «Іноді мені здається, що мета мого перебування на цій землі — це встромити пеніса в якомога більшу кількість піхв»; або «Секс лише з однією людиною до кінця моїх днів звучить як смертний вирок». З часом підозра Волтера з приводу того, що Моллі потайки сподівається на те, що Річард це переросте, виявилася вірною. Моллі була на два роки старша за Річарда, і коли вона раптом захотіла народити від нього дитину — як вона сказала, «поки ще не запізно», — Річарду довелося пояснити їй, що це неможливо. І тоді їхні стосунки настільки погіршилися, що він взагалі її кинув, а вона, в свою чергу, кинула групу.

Так трапилося, що мати Моллі все життя працювала редактором розділу мистецтва в газеті «Нью-Йорк таймс»; це й пояснювало, чому «Травматикс», незважаючи на продажі записів у кількості трохи більше тисячі примірників і кількість публіки на концертах — менше сотні чоловік, отримали декілька позитивних відгуків у тій газеті («Завжди оригінальні, досі непопулярні», «Незважаючи на байдужість, „Травматикс“ прямують далі»), а також декілька коротких оглядів їхніх синглів, починаючи з «Якщо ти не помітила». Випадково чи ні, але «Неймовірно щасливий» — їхній перший сингл уже без Моллі, та, як виявилось, і останній — зовсім було обійдено увагою не лише «Таймс», а ще й усіма безкоштовними міськими газетами, які досі виступали бастіоном підтримки «Травматикс». Як Річард потім теоретизував під час ранньої вечері з Волтером та Петті, коли група знову пришкандибала до міст-близнюків, він усвідомив, що весь час купував увагу преси в кредит, не розуміючи цього; а тепер преса, нарешті, збагнула, що знайомство із «Травматикс» не є необхідним ані для обізнаності в сучасній культурі, ані для отримання загальної поваги від оточуючих — тож продовжувати кредит сенсу не було.

Петті, взявши із собою затички для вух, того вечора пішла на концерт разом із Волтером. На розігріві виступали «Сік Челсіс», квартет місцевих дівчат без слуху та голосу, мало не одного віку з її Джесікою, і Петті зрозуміла, що намагається вгадати, яку з них Річард «віджарив» перед концертом за сценою. Вона не ревнувала до цих дівчат —