Читати книгу - "Земля Санникова"

У глухому мовчанні вождь і воїни стежили за його рухами. І раптом із чорної води почувся глухий шум, поверхня озера трохи захвилювалася, і недалеко від плота почала утворюватися пласка вирва, неначе величезне чудовисько, сховане в глибині, почало всмоктувати в себе воду. Вирва поступово заглиблювалася, шум посилювався, почулося сопіння й пліт, якого схопила вода, що спрямувалася вглиб, зник у безодні; промайнули кінці колод, роги оленя, і вирва зімкнулася. Ще хвилину чи дві видно було западину в цьому місці, а потім дзеркало озера поновилося й лежало перед глядачами таке ж спокійне, як і раніше.

Як тільки пліт зник у чорній безодні, шаман припинив бити в бубон і сповістив глухим шепотом:

— Священна вода узяла жертву!

Уклонившись озеру, він спустився з плити, і весь загін вирушив назад. Мандрівники могли тепер обмінятися своїми враженнями. Озеро ясно показало їм, куди йдуть води улоговини: час від часу, накопичившись у цьому басейні й долаючи опір, вони всмоктувалися в якийсь підземний канал і стікали в море.

— Чому озеро вважається у вас священним? — спитав Горюнов в Амнундака на зворотному шляху.

— Так сказав шаман, який привів наших предків на цю землю. Він знайшов озеро, і на його березі духи розмовляли з ним і відкривали йому майбутнє. Перед смертю він наказав, щоб його тіло поховали в цій священній воді. Із того часу всіх шаманів ховають отут.

— Як же це робиться?

— Померлого шамана кладуть на такий самий пліт, який ви бачили, із бубном у руках; у ногах ставлять чашу з дарами, у головах — голову жертовного оленя, а шкурою його покривають тіло. Пліт носиться по воді назад і уперед — шаман прощається зі своїм народом. Потім вода хапає померлого й тягне всередину, як ви бачили.

— І ніщо не викидає назад? Невже не випливає назад шкура, колода, бубон?

— Ні, все зникає безслідно. І якби вода щось викинула, це був би знак, що шаман чимось не догодив духам або зробив щось погане протягом свого життя.

— Що ж роблять, якщо шаман помре взимку? Озеро ж замерзає?

— Священне озеро не замерзає — сніг лежить на каменях берегів, але вода не покривається льодом.

Горюнов міг пояснити собі це явище тільки періодичним всмоктуванням води в підземне жерло, під час якого захоплюється й тонкий лід, який встиг утворитися на поверхні.

Повернувшись до стійбища, мандрівники провели майже місяць у своїй землянці, бо Амнундак не погоджувався більше відпускати їх у далекі екскурсії. Вони обходили тільки найближчі галявини й ліси, завжди в супроводі кількох воїнів, спостерігаючи за життям тварин і розвитком рослинності, беручи участь у невеликих полюваннях або займаючись рибальством на озерах, щоб познайомитися з представниками цього класу хребетних. А втім, і погода не сприяла далеким екскурсіям: цей перший літній місяць був на Землі Санникова дощовим; небо часто застилалося хмарами, мрячив дрібний неприємний дощик. Але й у дощові дні нудьгувати не доводилося: п’ять молодих жінок у землянці піклувалися про це. Знання мови онкілонів, яке постійно вдосконалювалося завдяки частим розмовам із ними, дозволяло вести вільніше розмови й збирати багаті відомості про вдачу, звичаї, спосіб життя й повір’я онкілонів.

У цього племені не було письменності, але багато усних переказів і казок можна було записати. Опанувавши достатньо мову, мандрівники запрошували до себе дідів і бабів із сусідніх стійбищ, або самі відвідували їх із цією метою. Мандрівників цікавили також релігійні погляди племені, і щодо цього шаман, як хоронитель культу, міг би переказати їм найбільше; але він категорично відмовився від цього й узагалі ставився до чужоземців із прихованою ворожнечею. Онкілони ж мали щодо цього досить туманні й навіть суперечні уявлення, які в цілому зводилися до віри в існування добрих духів на небі й узагалі в повітрі, у хмарах, на небесних світилах, і злих — у воді й під землею.

За цей час двом мандрівникам один тільки раз удалося провідати Нікіфорова, який продовжував жити самітником із собаками серед снігів, займаючись полюванням, в’яленням м’яса й запасаючись паливом на зиму. Щоб мати можливість у разі крайньої потреби швидко одержати від нього звістку або послати йому таку, до Нікіфорова відвели Білуху, а від нього взяли Пеструху, які й могли бути поштарями. У разі крайньої небезпеки він мав розкласти велике багаття на уступі над заметом, дим і вогонь якого легко могли бути помічені зі стійбища.

Збираючись зимувати на Землі Санникова, мандрівники, звичайно, цікавилися характером зими й розпитували онкілонів. За їхніми словами, із початку вересня швидко настає осінь: сонце освітлює улоговину тільки протягом шести-семи годин, трохи піднімаючись, над південним краєм. Листя жовтіє й опадає. Онкілони напружено займаються заготівлею палива на зиму. Погода часто псується й іноді йде сніг. На початку жовтня сонце вже не проникає в улоговину, але серед дня кілька годин іще видно. Південні вітри приносять снігові хуртовини, північні — дощ і туман. Онкілони зайняті останнім полюванням для зимових запасів. Із середини цього місяця дня вже немає, тільки годину чи дві тривають сутінки; частішає негода, що змушує сидіти в землянках. Від початку листопада й до кінця січня тягнеться полярна ніч, яка освітлюється тільки місяцем, коли небо ясне, і північними сяйвами, які онкілони приписують духам померлих. Південні вітри в цей час приносять холод і ясну погоду, західні й східні — сніговії, а північні — відлигу та дощ. (Записавши це, Горюнов додав: ясно, що це тепло взимку зумовлене киплячими озерами й фумаролами північної частини улоговини.) Завдяки цьому сніг не може дуже накопичуватися, й олені, а також дикі тварини, знаходять собі пашу на галявинах. Найбільше снігу накопичується безпосередньо на краях під скелями, де він лежить до пізньої весни. Ці три темні місяці для онкілонів найнудніші: і в хурделицю, й у дощ треба сидіти в землянках. У місячні ночі виходять на полювання, особливо на вовків, які тривожать оленів.

На початку лютого на півдні з’являється світло, але сонце починає заглядати в улоговину тільки на початку березня; день швидко прибуває, теплішає, і з кінця цього місяця швидко настає весна: сніг зникає, з’являється трава, природа оживає; до середини квітня ліси починають зеленіти.

Полювання на ленну птицю

На початок липня молода птиця на озерах уже підросла й почався період линяння гусей і качок, коли вони втрачають здатність літати й ховаються в очеретах озер. Усі