Читати книгу - "Сліпобачення"

— Кітоне!

Так. Шпіндель.

Його лицьове забрало було неушкодженим. Лазер розплавив екран Фарадея, що вкривав кришталь, але скафандр уже встиг залатати крихітну дірочку. Залишилася інша, яка акуратно просвердлила його чоло. Очі біолога дивилися у нескінченність.

— Ну? — запитала Бейтс.

Вона, так само як і я, бачила життєві показники, але ж «Тезей» міг провести посмертну реконструкцію.

Якщо не було уражено мозок.

— Ні.

Виття свердел та шредерів змовкло; стало світліше. Я відвернувся від останків Шпінделя. Піхотинці пробили отвір у волокнистому шарі мембрани. Один із них проштовхнувся на інший бік.

У шумі почувся новий звук — виття загнаної тварини, пронизливе і жахливе. На мить мені здалося, що це «Роршах» знову щось нашіптує нам, а стіни немов стиснулися навколо мене.

— Джеймс? — крикнула Бейтс. — Джеймс!

Не Джеймс. До смерті налякана маленька дівчинка в тілі дорослої жінки, закутої у броньований скафандр.

Піхотинець підштовхнув до нас згорнуте клубочком тіло. Бейтс обережно взяла її на руки.

— Сьюзан? Повертайся, Сьюз. Ти у безпеці.

Піхотинці неспокійно кружляли навколо, роздивляючись навсібіч, і вдавали, що все під контролем. Бейтс зиркнула на мене:

— Візьми Ісаака, — а тоді повернулася до Джеймс: — Сьюзан?

— Н-ні, — дитяче пхинькання. Голос маленької дівчинки.

— Мішель? Це ти?

— Там щось було, — сказала дівчинка. — Воно схопило мене. Схопило мене за ногу.

— Забираємося звідси, — Бейтс потягла Банду коридором. Один піхотинець залишився на сторожі біля дірки, а інші пішли за людьми.

— Воно зникло, — м’яко казала Бейтс. — Зараз тут нічого немає. Бачиш?

— Його н-неможливо побачити, — прошепотіла Мішель. — Воно не-не-невидиме…

Ми відступали, мембрана зникла за поворотом. Дірка, пропалена в її центрі, дивилася на нас, як пошматована зіниця величезного незмигного ока. Доки вона лишалася в полі нашого зору, то зоставалася порожньою. Ніщо не пішло за нами. Ніщо з того, що ми могли б побачити. У мене в голові крутилася одна фраза для недолугої надгробної промови. Я запозичив її з підслуханої сповіді, але не міг викинути з голови, хоч як намагався.

Зрештою, Ісаак Шпіндель не дійшов до півфіналу.

Сьюзан Джеймс повернулася до нас дорогою нагору. А Ісаак Шпіндель — ні.

Ми мовчки пірнули в дезінфекційну кулю. Бейтс перша вилізла зі скафандра і потяглася до Шпінделя, але Банда зупинила її дотиком руки й похитала головою. Роздягаючи тіло, особистості змінювали одна одну. Сьюзан зняла шолом, наплічник і нагрудник. Дробар відшарував посріблену та вкриту свинцем плівку від коміра й до пальців ніг. Саша стягла комбінезон, лишивши бліду плоть голою і незахищеною. Лише рукавиць вони не чіпали. Їхні сенсори назавжди залишаться чутливими, а плоть усередині — назавжди задубілою. Незмигно з-під дірки в чолі потьмянілі очі Шпінделя дивилися на далекі квазари.

Я думав, що Мішель вийде, щоб, своєю чергою, заплющити їх, але вона так і не зробила цього.

Ти маєш очі, але не бачиш.

Ісус Назаретянин

Я усвідомив, що не розумію, які відчуття викликає у мене смерть Шпінделя. Він був гарною людиною. Порядним, добрим до мене, навіть коли не знав, що я його чую. З ним я познайомився недавно, тож не можу назвати своїм другом, а проте… Я маю сумувати за ним і тужити.

Я маю відчувати щось більше, аніж хворобливий страх стати наступним…

Сарасті не гаяв часу. Дублер. Тільки-но ми прибули, нас зустрів щойно відталий і пропахлий нікотином дублер Шпінделя. Регідратація ще тривала — до його стегон були прикріплені мішечки з фізрозчином, хоча навряд чи це зможе пом’якшити гостроту його рис. Під час руху суглоби нового біолога потріскували.

Він поглянув крізь мене і взяв тіло.

— Сьюзан… Мішель… Я…

Банда відвернулася.

Він кашлянув і почав натягувати на труп мішок.

— Сарасті хоче бачити всіх у барабані.

— Ми світимося, — нагадала Бейтс.

Навіть у скороченому вигляді екскурсія встигла нагородити нас летальною дозою зівертів. Легка нудота вже лоскотала мені горло.

— Знезараження — потім. — Він затягнув блискавку, і Шпіндель зник, схований в олійно-сірому савані. — Ти… — він повернувся в мій бік і вказав на пропалені дірки у моєму комбінезоні. — Зі мною.

Роберт Каннінґем. Ще один типаж. Темноволосий, із запалими щоками та прямою щелепою, якою можна послуговуватися як лінійкою. Він був спокійнішим і водночас жорсткішим за чоловіка, якого замінив. Якщо Шпіндель смикався і бився у конвульсіях, неначе від електричного розряду, то обличчя Каннінґема своїм виразом нагадувало воскову маску. Частина мозку, що відповідала за мімічні м’язи, була зайнята іншими справами. Навіть судоми, що стрясали його тіло, були приглушені, пом’якшені нікотином, який він вдихав щомиті.

Зараз у нього в руках не було цигарки. Він тримав загорнуте в саван тіло свого нещасливого попередника, випромінюючи щойно відталу зневагу до корабельного синтезиста. Його пальці тремтіли.

Бейтс і Банда мовчки піднімалися хребтом. Каннінґем і я йшли слідом, тримаючи між нами саван зі Шпінделем. Бік і нога знову запекли, коли Каннінґем нагадав про них. Навряд чи він зможе багато що для них зробити. Лазерні промені пропалювали плоть, яка траплялася їм на шляху, тож якби вони пошкодили щось життєво важливе, я б уже був мертвим.

Біля люка ми вишикувалися в колосок: спершу Шпіндель, за ним — Каннінґем. Коли я потрапив у барабан, Бейтс і Банда вже спустилися на підлогу і сіли на свої звичні місця. Сарасті — з плоті й крові — дивився них з іншого кінця столу для засідань.

На його очах не було окулярів. Під таким кутом м’яке, повноспектральне світло барабана змивало з них мерехтіння. Якщо не придивлятися до них зблизька чи надто довго, можна було подумати, що це людські очі.

До мого приходу біомедичний відсік уже сповільнив обертання. Каннінґем вказав на діагностичне крісло на застиглій частині палуби, що слугувала нам лазаретом; я підлетів до неї і закріпився. За два метри від мене, за перилами, заввишки до пояса, повільно крутився барабан. Бейтс, Банда та Сарасті оберталися, наче тягарці на линві.

Я підключився до КонСенсусу, щоб їх чути. Джеймс говорила тихим безвиразним голосом:

— Я помітила новий візерунок серед постійних форм. Щось у ґратках, схоже на сигнал. Коли я вирушила до нього тунелем, він став потужнішим. Я ішла за ним, а тоді знепритомніла. Не пам’ятаю нічого