Читати книгу - "Усі в цьому поїзді — підозрювані, Бенджамін Стівенсон"

— Можливо, є й інші способи оплати.

Вона скривилася.

— Ви набралися цього від Ройса, чи не так?

Мій погляд ковзнув на колії. Я справді спирався на Ройсову думку, і навіть коли казав це, відчував неприємний посмак на язику.

— Так, вибачте. Це не моя особиста думка. Бачу, ви хочете щось мені сказати, тому й пішли сюди за мною. І ви перша людина, яка практично попросила мене її розпитати. Можливо, я ставлю не ті запитання. Що саме ви хочете мені сказати?

Це була краща тактика. Вона глибоко вдихнула.

— Я його не вбивала, — сказала вона. — Але завтра ви думатимете, що саме я це й зробила. Мабуть, я просто хотіла це комусь сказати. Припускаю, що ви записуєте це для книги. Ви напишете про це як є?

— А що станеться завтра?

— Це неправильне запитання.

— Але ж ви були в його кімнаті?

— Якщо це вас ощасливить, то так, я пішла туди, щоб подякувати йому — словами — за підтримку. Ройс стукав у двері, тому мені довелося залишитися там, поки ви двоє не підете. Це все.

Я на секунду замислився.

— Ви не били його? У смітнику були закривавлені серветки.

— Ні.

— Дозвольте мені представити цей сценарій. Ви йдете до його кімнати, щоб словами подякувати за підтримку. — Вона кивнула. — Але, можливо, слів замало. Можливо, Мактавіш хоче іншої подяки. Ми всі знаємо, яким він був. Можливо, він хапає вас за руку, досить міцно, щоб лишити синець просто тут, трохи вище за лікоть. Може, ви тріснули йому по носі. Це ж не вбивство. То навіщо приховувати? Я близько?

Вона повернулася, щоб піти. Я потягнувся до неї, але зупинився. Не хотів бути чоловіком, який хапає жінок.

— Я вам вірю, — сказав я. Через це вона сама розвернулася до мене. — Мактавіш був негідником. Хай про що ви хвилюватиметеся завтра, можливо, ми зможемо це випередити. Допомогти одне одному.

Вона не відповіла, але з того, як ходили жовна на її щоках, я зрозумів, що вона скрегоче зубами.

— У вас досвід у юриспруденції — це може стати в пригоді.

Вона блиснула зубами. Майже усмішка.

— То ось що ви робили? Ройса залучили з криміналістики? Мейджорс — із психології? А мене — з права? А яка роль Вольфганга? Що — бути мудаком? Усі наші компетенції об’єднані в одному супердетективі? Як у «Могутні морфи: Рейнджери сили»[16]?

Я зашарівся.

— Коли ви так про це говорите, звучить безглуздо.

— Це і є безглуздо. Ми — письменники. У мене не було юридичної практики вже… Стривайте, а який саме в мене психологічний портрет згідно з Мейджорс?

— Покинута коханка, — відповів я.

Не хвилюйтеся, ваша пам’ять вас не зраджує і ви не пропустили жодної сторінки. Мейджорс не описувала мені психологічний портрет Лізи. Я думав, що зможу викликати реакцію, якщо вигадаю його. І це спрацювало.

— Егоїстичний шмат… — вишкірилася Ліза. — Не слухайте її. У неї зуб на мене.

— Чому ви не підтримали її щодо Единбурга?

Ліза була така розлючена, що й забула про мої розпитування.

— Я не могла, і вона про це знає. Господи. Це ж не свідчення в суді. Через рік після виходу «Злетіти з рейок», — вона клацнула пальцями, — це раптом стає моєю проблемою. Це просто смішно. — Вона озирнулася на мене. — Я не вбивала Генрі. Люди вбивають лише з однієї причини — через любов. Я його не кохала. Я була дуже далекою від цього.

— Люди вбивають із двох причин, — сказав я. — Через любов і гроші.

Вона похитала головою.

— Можливо, люди вбивають через любов до грошей. Але все зводиться до любові. — Вона відчинила двері. Тепле світло з вагонів розлилося по майданчику й дало нам змогу краще побачити рейки, що мчали під нами. — Дідько, як ви й сказали, у кожного є мотив. Може, це чиясь спільна справа?

— Гадаю, таке вже було.

— Немає нічого кращого за класику. — Вона зачинила за собою двері.

Розділ 24

Було б кліше й неправдою сказати, що моє ліжко здавалося порожнім без Джульєтт, оскільки воно було двоярусним.

Але все одно чогось бракувало. Вона так поспішала або так хотіла мене уникнути, що не повернулася на потяг і не забрала своїх речей. Її одяг досі висів на плечиках, а зубна щітка лежала біля раковини. Купе було порожнім в обох значеннях цього слова.

Я відтягував мить, коли треба лягати в ліжко: акуратно склав одяг Джульєтт, застібнув сумку й поклав її на верхнє ліжко. Стримав бажання перевірити, чи нема в кишенях пляшечок. Я хотів, але її слова міцно засіли в моїй пам’яті: «Хай на мить. Але навіть того, що це спало тобі на думку… досить».

Зв’язок на телефоні дедалі погіршувався і зараз буквально висів на волосинці. Я надіслав Джульєтт повідомлення. І електронний лист. І ще одне повідомлення.

Тоді я спробував погуглити трохи передісторії. Знаю, це ліниве розслідування. Але дозвольте мені трохи побути слабким. Письменникам кримінального жанру в наш час завжди доводиться вигадувати спосіб вилучити або унеможливити користування телефоном для їхніх детективів, бо інакше читач постійно сидить і думає: «Погугли!». Моїм співвітчизникам із «золотої доби» не доводилось із цим стикатися, не було нічого на кшталт: «О ні, Шерлок Голмс не має доступу до своєї Британської енциклопедії, тому що хтось загубив ключ від бібліотеки!».

Я взявся гуглити, бо втрачав віру в медичну кваліфікацію Ройса та його спроможність визначити симптоми передозування героїном. Гугл неохоче (чи, можливо, то лише здалося) підтвердив симптоми на користь Ройса. Далі я шукав «Генрі Мактавіш кульгавість» — цей пошук багато не дав (за винятком рецензій на його другу книгу, сприйняту найгірше, де використали прикметник «кульгавий»). Потім я пошукав подробиці того нещасного випадку з ним — на цей запит результати видалися більш плідні. На екрані, мов вхідний факс, здригнулося зображення невпізнанного Мактавіша: забинтованого й із фіолетовим обличчям. Хірургам довелося майже повністю пересадити шкіру на його нозі. Це сталося у 2004-му, між публікацією його другого та третього романів. Як Симона висловилася щодо написання його третього роману? «Камені в нирках». Якщо він оговтувався після такої аварії, не дивно, що книга йшла важко.

Від Джульєтт досі нічого. Мені стало цікаво: може, я перебуваю в зоні дії інтернету, але вже не можу приймати повідомлення. Не впевнений, що ця теорія витримана з погляду технологій, але вона на мить змусила мене почуватися краще,