Читати книгу - "До зустрічі з тобою"

Тато розсміявся.

Я залишила їх самих. Мама, хвилюючись, пішла за мною. Вона поставила на стіл тацю з келихами й подивилася на годинник.

— Де Патрик?

— Він прийде одразу з тренування, — відповіла я. — Певно, затримався.

— А з нагоди твого дня народження він не міг його перенести? Курка зіпсується, якщо він затримається довше.

— Мамо, все буде добре.

Я чекала, поки вона поставить тацю вниз, потім охопила її руками та обійняла. Вона закам’яніла від хвилювання. Я відчула раптову хвилю симпатії до неї. Нелегко бути моєю мамою.

— Справді. Усе буде добре.

Вона відпустила мене, поцілувала в маківку й торкнулася руками фартуха.

— Шкода, що твоєї сестрички тут немає. Негоже святкувати без неї.

Але не мені. Я хочу хоч раз побути в осередді уваги. Це може звучати по-дитячому, але це правда. Мені подобалося, що тато з Віллом кепкують із мене. Мені подобався факт, що кожна страва вечері — починаючи зі смаженого курчати і закінчуючи шоколадним мусом — була моя улюблена. Мені подобалося, що я могла бути тим, ким хотіла бути, без нагадування моєї сестриці, хто я є.

У двері подзвонили, й мама заплескала в долоні.

— Ось він. Лу, накривай на стіл.

Патрик усе ще був червоний після тренувань.

— З днем народження, мала, — проказав він, нахиляючись, щоб поцілувати мене. Від нього пахло лосьйоном після гоління, дезодорантом і теплою недавно поголеною шкірою.

— Заходь у хату! — Я кивнула в бік вітальні. — Мама вже божеволіє.

— Ой! — Він подивився на годинник. — Вибач. Я втратив лік часу.

— Не твого часу, правда?

— Що?

— Нічого.

Тато приніс у вітальню великий розкладний стіл. Він також, з мого доручення, пересунув один з диванів до іншої стіни так, щоб Вілл міг безперешкодно заїхати в кімнату. Він спрямував візок туди, куди я йому показала, трохи підняв його, щоб бути на рівні з іншими. Я сиділа ліворуч від нього, а Патрик сидів навпроти. Він, Вілл та дідусь поздоровкалися кивком. Я вже попередила Патрика не намагатися потиснути Віллові руку. Навіть коли сіла, я відчула, що Вілл вивчає Патрика, й на якусь мить подумала, чи буде він з моїм хлопцем такий самий привітний, як із батьками.

Вілл схилив голову до мене.

— Якщо ти подивишся на спинку стільця, знайдеш там дещо до вечері.

Я відсунулася, запхала руку в його сумку й витягнула пляшку шампанського «Лоран-Пер’є».

— На день народження має бути шампанське, — сказав він.

— Ви тільки подивіться, — сказала мама, коли принесла тарілки.

— Як ґречно! Але в нас немає фужерів.

— Ці підійдуть, — упав у річ Вілл.

— Я відкоркую! — Патрик узяв пляшку, розмотав дріт і поклав пальці під корок. Він поглядав на Вілла, неначе сподівавсь побачити когось зовсім іншого.

— Якщо ви зробите так, — зауважив Вілл, — то шампанське буде скрізь. — Він підняв руку на дюйм і порухав долонею. — Тримати корок і повертати пляшку набагато безпечніше.

— А ви розумієтесь на шампанському, — сказав тато. — Давай, Патрику. Кажете повертати пляшку? Хто ж міг знати.

— Я знав, — сказав Патрик. — Саме це й збирався робити.

Шампанське було безпечно відкорковано й налито, і пролунав тост за мій день народження.

Дідусь крикнув щось, очевидьки, «слухайте, слухайте».

Я підвелася й вклонилася. На мені була жовта міні-сукня 60-х, яку я придбала в добродійній крамниці. Продавчиня припускала, що то могла бути «Біба», хоча хтось зрізав лейбу.

— Можливо, цього року наша Лу нарешті виросте, — упав у річ тато. — Я збирався сказати «і щось зробить зі своїм життям», але, вочевидь, вона нарешті зробила. Мушу сказати, Вілле, відколи вона почала працювати з вами, стала іншою.

— Ми дуже пишаємося, — сказала мама. — І ми вдячні. Вам. Я маю на увазі за те, що взяли її на роботу.

— Це я повинен дякувати, — сказав Вілл і скоса подивився на мене.

— За Лу! — сказав тато. — І за її дальші успіхи.

— І за відсутніх членів сім’ї, — додала мама.

— Оце так, — сказала я. — День народження в мене має бути частіше. Здебільшого всі просто мене сварять.

Вони почали говорити. Тато розповів якусь історію про мене, і вони з мамою голосно сміялися. Я була рада бачити, що вони сміються. Я хотіла натішитись цими моментами, коли на певний час батьки забули про свої проблеми, жартували й від них віяло сімейним теплом. Тільки тоді я зрозуміла, що не відмовилася б від Томасової присутності. Або навіть і Трининої.

І такечки заглибилася в свої думки, що не одразу й помітила Патриків вираз обличчя. Я годувала Вілла й щось промовляла до дідуся, переламуючи шматочки копченого лосося та кладучи його Віллові в рот. Це була така невідривна частина мого повсякденного життя тепер, що я й гадки не мала про якусь там інтимність цього жесту, аж поки не завважила шок на обличчі в Патрика.

Вілл сказав щось татові, і я дивилась на Патрика, бажаючи його зупинити поглядом. Ліворуч від нього жадібно наминав дідусь — він стогнав і мурмотав, як кіт, від задоволення.

— Смачний лосось, — промовив до мами Вілл. — Справді, дуже смачний.

— Ну, ми не їмо його щодня, — відповіла вона, всміхаючись. — Але сьогодні ми хотіли чогось особливого.

«Припини витріщатися!» — подумки звернулась я до Патрика.

— Нарешті він упіймав мій погляд і одвернувся. Він був розлючений.

Я дала Віллові ще один шматочок, потім трохи хліба, на який він поглядав. Тієї миті я зрозуміла, наскільки пристосувалася до потреб Вілла. Мені не потрібно було на нього дивитися, щоб дізнатися, чого він хотів. Патрик, навпроти, їв з похнюпленою головою, розрізаючи копченого лосося на невеликі шматочки та наколюючи їх виделкою. Хліба він не брав.

— До речі, Патрику, — упав у річ Вілл, можливо, відчувши мій дискомфорт. — Луїза казала мені, що ти особистий тренер. Що це таке?

Краще б він не питав. Патрик прочитав йому лекцію про особисту мотивацію й таке інше в дусі «здорове тіло — здоровий дух». Потім він перейшов до свого графіка тренувань, розповідав про температуру в Північному морі, про те, який відсоток жиру потрібен для марафону, та про свій найкращий час у кожній дисципліні. Як звичайно, я на цьому забувалася, одначе зараз я була поруч із Віллом і думала, наскільки це все недоречно. Чому він не міг просто сказати щось загальне й невиразне?

— Насправді, коли Лу сказала, що ви будете, я вирішив переглянути книжки й пошукати якусь фізіотерапію.

Я мало не похлинулась шампанським.

— Тут потрібен фахівець, Патрику. Я не впевнена, що ти фахівець.

— Я фахівець. Я працюю зі спортивними травмами.