Читати книгу - "Сезон гроз"

— Пане ван Вліт! Залиште це мені. Я більше, ніж ви, звичний до контактів з такими, як оцей тут.

Запанувала тиша, під час якої тип з підборіддям мірив відьми́на поглядом.

— Геральт з Ривії, — промовив нарешті. — Погромець потвор і надприродних істот. Погромець, я б сказав, легендарний. Так би я сказав, якби вірив легендам. А де ж ваші славутні відьмацькі мечі? Чогось їх не бачу.

— І не дивно, — відповів Геральт, — що не бачиш. Бо вони невидимі. Чи ж ти не чув легенд про відьмацькі мечі? Посторонні їх бачити не можуть. З’являться, коли я промовлю заклинання. Коли буде потреба. Якщо буде потреба. Бо я й без мечів можу незле декому приложити.

— Вірю на слово. Я — Явіл Фиш. Маю в Новіграді фірму, що надає різні послуги. А це мій партнер, Петру Коббін. А от пан Пудлорак, капітан «Пророка Лободи». І вже вам відомий шановний Кевенард ван Вліт, власник цього корабля.

— Помічаю, відьмаче, — провадив далі Явіл Фиш, розглянувшись, — що ти стоїш на помості у єдиному селищі в радіусі двадцяти миль з хвостиком. Щоб звідси вибратися на цивілізовані шляхи, треба довго мандрувати лісами. Видається мені, що ти радо б з цього відлюддя вибрався, сівши на щось таке, що по воді ходить. А «Пророк» саме відпливає до Новіграду. І може взяти на борт пасажирів. Тебе й твого товариша краснолюда. Годиться?

— Говоріть далі, пане Фиш. Я вас уважно слухаю.

— Наш кораблик, як сам бачиш, — не якесь річкове корито, за рейс на ньому слід заплатити і то немало. Не перебивай. Чи згодишся взяти нас під охорону своїх невидимих відьмацьких мечів? Можемо вважати ціною за проїзд твої цінні відьмацькі послуги, себто супровід і охорону під час плавання аж до Новіградського рейду. А цікаво, у скільки ти оцінюєш свої відьмацькі послуги?

Геральт глянув на нього.

— З розшифруванням чи без?

— Ти про що?

— У вашій пропозиції, — спокійно сказав Геральт, — є приховані гачки й недомовленості. Якщо я сам їх розшифровуватиму, оціню дорожче. Якщо самі все скажете відверто, вийде дешевше.

— Твоя недовірливість, — холодно відповів Фиш, — викликає деякі підозри. Це брехуни всюди підозрюють брехню. Як то кажуть, на злодієві шапка горить. Ми хочемо найняти тебе для супроводу. Це просте і незаплутане завдання. Які там гачки можуть бути?

— Супровід — то байка, — Геральт не спустив очей. — Вигадана на ходу і шита білими нитками.

— Так вважаєш?

— Так вважаю. Бо ото пан шкіряник прохопився про рятункову експедицію, а ти, пане Фиш, грубо заткнув йому рота. Через мить твій колега щось там заїкнувся про ситуацію, з якої треба видряпуватися. Якщо ми маємо співпрацювати, то карти на стіл, прошу: що то за експедиція і кого рятує? Чому така таємна? З чого треба видряпуватися?

— Ми пояснимо, — випередив Фиша ван Вліт. — Ми все пояснимо, пане відьми́не…

— Але на борту, — хрипким голосом перервав досі безмовний капітан Пудлорак — Нічого довше товктися на цій пристані. Вітер сприяє. Пливімо звідси, шановні.

* * *

Піймавши вітер у вітрила, «Пророк Лобода» швидко помчав по широко розлитих водах затоки, взявши курс на головний фарватер і лавіруючи між острівцями. Тріщали канати, скрипів гік, на флагштоці жваво повівав прапор з рукавичкою.

Кевенард ван Вліт дотримав обіцянки. Коли тільки шлюп відчалив від помосту у В’ятерні, він скликав всіх зацікавлених на ніс корабля і приступив до пояснень.

— Наша експедиція, — почав він, раз по раз глипаючи на похмурого Фиша, — має своєю метою визволення вкраденої дитини. Хімени де Сепульведа, єдиної доньки Бріани де Сепульведа. Напевно, хтось із вас вже це прізвище чув. Гарбарня, хутро, мокрі верстати і кушнірство. Величезна річна продукція, величезні гроші. Як побачите даму в гарному і дорогому манто, то це майже напевно хутро їхнього виробництва.

— І це її доньку викрадено. Заради викупу?

— В тім-то й справа, що ні. Не повірите, але… Дівчинку викрала потвора. Лисиця. Себто, перевертень. Віксена.

— Ви праві, — холодно промовив відьми́н. — Не повірю. Лисиці, себто віксени, точніше агуари, викрадають виключно дітей ельфів.

— І сходиться, сходиться, буква в букву, — буркнув Фиш. — Бо, хоч це й небувала річ, найбільшою кушнірнею Новіграда заправляє нелюдка. Бреянне Діарбхайл ап Муіх, чистокровна ельфиня. Вдова Хакобо де Сепульведа, після смерті якого успадкувала все його майно. Родині не вдалося ні опротестувати заповіт, ні визнати змішаний шлюб недійсним, хоч це всупереч звичаям і божим законам.

— Переходьте до речі, — перебив Геральт. — До суті справи, прошу. Твердите, що ця кушнірка, чистокровна ельфійка, доручила вам шукати вкрадену доньку?

— Ти нам манку шиєш? — скривився Фиш. — На брехні хочеш прилапати? Сам добре знаєш, що ельфи, коли їм лисиця дитину вкраде, ніколи не намагаються її відібрати. Хрест на ній ставлять і забувають про неї. Вважають, що так і була лисиці призначена.

— Бріана де Сепульведа, — втрутився Кевенард ван Вліт, — теж спочатку вдавала. Страждала, але по-ельфівському, все в собі. На людях обличчя кам’яне, очі сухі… Va’esse deireadh aep eigean, va’esse eigh faidh’ar, повторювала, а по-їхньому воно значить…

— Щось закінчується, щось починається.

— Саме так. Але нічого це не значить, тільки ельфівська балаканина, ніщо не закінчується, бо чого б мало закінчуватися? Бріана давним-давно між людей живе, за нашими законами і звичаями, тож вона тільки з походження нелюдка, а в серці то вже, рахувати, майже людина. Ельфівські вірування й забобони, і правда, сильні, може, Бріана іншим ельфам напоказ така спокійна, але таємно тужить за донькою, це-то очевидно. Все віддала б, щоб одиначку повернути, лисиця там чи не лисиця… Маєте рацію, пане відьми́не, ні про що не просила і допомоги не чекала. А все-таки ми рішилися помогти, не могли на її тугу дивитися. Вся купецька гільдія солідарно скинулася і поміч профінансувала. Я пожертвував «Пророка Лободу» і власну участь, подібно вчинив купець Парлагі, з яким ви у найближчий час познайомитеся. Але тому, що ми є людьми інтересу, а не якимись шукачами пригод, то звернулися за поміччю до єгомосця Явіла Фиша, знаного нам як чоловік лепський, кмітливий і моторний, ризику не боїться, у трудних пригодах бувалий, зі знання й досвіду славний.

— З досвіду славний єгомосць