Читати книгу - "Сезон гроз"

Фиш, — Геральт глянув на згаданого, — не зволив вас попередити, що рятункова експедиція не має ні сенсу, ні найменшого шансу на успіх. Бачу два пояснення цього. Перше: єгомосць Фиш поняття не має, у що вас уплутав. Друге і ймовірніше: єгомосць Фиш дістав чималий аванс, настільки значний, щоб поводити вас манівцями і повернутися ні з чим.

— Надто швидко ви когось винуватите! — Кевенард ван Вліт жестом стримав Фиша, що саме рвався гостро відповісти. — Ви вже наперед невдачу віщуєте. А ми, купці, завше мислимо позитивно.

— Честь вам і хвала за таке мислення. Але в цьому випадку воно не допоможе.

— А чого б то?

— Дитину, вкрадену агуарою, — спокійно пояснив Геральт, — не вдасться повернути. Це цілковито неможливо. І йдеться навіть не про те, що дитини ви не знайдете, бо лисиці ведуть надзвичайно потайний спосіб життя. І не про те, що агуара не дозволить відібрати дитину, а це не такий противник, якого можна злегковажити, чи в лисячій, чи в людській постаті. Справа в тому, що вкрадена дитина перестає бути дитиною. Дівчатка, викрадені лисицями, змінюються. Перетворюються і самі стають лисицями. Агуари не розмножуються. Зберігають вид, викрадаючи і перетворюючи дітей ельфів.

— Їх лисячий вид, — дорвався врешті до слова Фиш, — мусить щезнути. Мусять щезнути всі ті вовкулаки. Лисиці, то правда, рідко людям капостять. Тільки ельфських щенят крадуть і тільки ельфам шкодять, що само по собі добре, бо чим більше шкоди нелюдам, тим більше користі правдивим людям. Але лисиці — то чудовиська, а чудовиськ треба витовкти до ноги, щоб і рід, і вид щез. Ти ж, власне, з того й живеш, відьмаче, така в тебе робота. То й нас не винувать, що ми теж чудовиськ нищимо. Однак, даремні всі ці розправи. Ти хотів пояснень, то й маєш. Вже знаєш, хто тебе найняв і від кого… Від чого маєш нас захищати.

— Ваші пояснення, — спокійно оцінив Геральт, — що правда, то не гріх, такі каламутні, як сеча з хворого міхура. А благородна мета вашої експедиції така сумнівна, як цнота панянки зранку після сільського празника. Але то ваша справа. Моя ж справа — з’ясувати вам, що оборонитися від агуари можна тільки тримаючись від неї здалеку. Пане ван Вліт?

— Так?

— Повертайтеся додому. Експедиція ваша безглузда, прийміть це до відома і облиште її. Ото і все, що можу вам порадити як відьми́н. Порада безплатна.

— Але ж не зсядете з корабля, правда? — витиснув з себе ван Вліт, дещо зблідши. — Пан відьми́не? Залишитеся з нами? А якщо… А якщо щось трапиться, будете нас боронити? Згодьтеся… Заради богів, згодьтеся…

— Згодиться, згодиться, — пирснув Фиш. — Попливе з нами. Бо хто інший його з цієї глушини забере? Не панікуйте, пане ван Вліт. Нема чого боятися.

— Ще б, нема чого! — вереснув шкіряник. — Ви це все натворили! Уплутали нас в халепу, а тепер молодця вдаєте? Я хочу цілим-здоровим до Новіграду доплисти! Мусить хтось нас оборонити, тепер, коли ми в такій притузі… Коли загрожує нам…

— Ніщо нам не загрожує. Не лякайтеся, як баба. Йдіть краще під палубу, як ваш приятель Парлагі. Нап’єтеся удвох рому, зараз вам кураж вернеться.

Кевенард ван Вліт спершу почервонів, потім зблід. Потім відшукав поглядом Геральта.

— Досить викрутів, — сказав твердо, але спокійно, — Час визнати правду. Пане Геральте, ми вже маємо ту молоду лисичку. Вона в ахтерпіку[33]. Пан Парлагі її стереже.

Геральт похитав головою.

— Неймовірно. Ви відбили у агуари доньку кушнірки? Малу Хімену?

Фиш плюнув через борт. Ван Вліт почухав потилицю.

— Ні, вийшло не так, — зізнався неохоче. — Нам помилково дісталася інша… Теж лисичка, але інша… Зовсім іншою віксеною вкрадена. Пан Фиш її викупив… У вояків, котрі дівку в лисиці підступом вкрали. Ми спершу думали, що то Хімена, тільки відмінена… Але Хімена сім років мала й білява була, а цій десь дванадцять і темноволоса.

— Хоч це й не та, — Фиш випередив відьми́на, — але ми її забрали. Чого ельфівський виплодок має у ще гіршого монстра вирости? А в Новіграді можна оте до звіринця продати, таж то рідкість, дикунка, напівлисеня, в лісі лисицею вирощена. Звіринець купу грошей відвалить.

Відьми́н повернувся до нього плечима.

— Пане капітане, стерно до берега!

— Помалу, помалу, — воркотнув Фиш. — Тримай курс, Пудлораку. Тут, відьмаче, не ти командуєш.

— Пане ван Вліт, — Геральт проігнорував його, — апелюю до вашого здорового глузду. Дівчинку слід негайно звільнити і висадити на берег. Інакше ми пропали. Агуара дитини не покине. І вже напевно вийшла на ваш слід. Єдиний спосіб її стримати — це віддати дівчинку.

— Не слухайте його, — сказав Фиш. — Не дайте себе застрахати. Ми пливемо по ріці, широким плесом. Що нам зробить якийсь там лис?

— Та ще й відьми́н нас охороняє, — глузливо докинув Петру Коббін. — Озброєний невидимими мечами! Знаменитий Геральт з Ривії не здрейфить перед першою-ліпшою лисицею.

— Я й сам не знаю, сам не знаю, — вистогнав шкіряник, водячи очима від Фиша до Геральта і Пудлорака. — Пане Геральте? В Новіграді не поскуплюся вас винагородити, заплачу за труд, та ще й з надлишком… Якщо тільки нас обороните.

— Обороню, аякже. Єдиним можливим способом. Капітане, повертайте до берега.

— І не пробуй! — Фиш зблід. — Ні кроку до ахтерпіку, бо пожалієш! Коббін!

Петру Коббін хотів вхопити Геральта за комір, але не зумів, бо втрутився досі спокійний і маломовний Аддаріо Бах. Краснолюд потужно копнув Коббіна у згин коліна. Коббін упав навколішки. Аддаріо Бах доскочив, з розмахом гримнув його п’ястуком у нирку, поправив у бік голови. Вернигора звалився на палубу.

— Дарма, що великий, — краснолюд оглянув всіх інших. — Тільки й того, що більше шуму, як падає.

Фиш тримав руку на черенку ножа, але відшарпнув її, коли Аддаріо Бах глянув на нього. Ван Вліт стояв із розкритим ротом. Так само, як капітан Пудлорак і решта екіпажу. Петру Коббін застогнав і відірвав чоло від дощок палуби.

— Лежи, де лежиш, — порадив йому краснолюд. — Мене твоя маса і татуювання зі Стурефорса не вражають. Я вже робив бо-бо куди тяжчим і в’язням гірших темниць. Отож, не пробуй вставати. Роби своє, Геральте.

— Коли б хтось мав якісь