Читати книгу - "Ніжно відданий Декстер"

— У тебе зламана ключиця.

— Не можна, — прошепотіла Дебора ослабленим голосом. — Я повинна знайти Кайла.

— Ні, — заперечив я. — ти повинна відправитися у відділення швидкої допомоги. Якщо станеш тягатися по місту в такому вигляді, то дуже скоро опинишся поряд з ним пов'язаною і з заклеєним клейкою стрічкою ротом. Це, запевняю тебе, нікому не принесе користі.

— Але я повинна!

— Дебора, я тільки що витягнув тебе з підводного автомобіля, погубивши чудову сорочку для боулінгу. Невже ти хочеш змарнувати всі мої героїчні зусилля твого порятунку?

Вона знову закашлялась і застогнала, оскільки ключиця в результаті судомного дихання прийшла в рух. Я розумів, що сестра ще не закінчила дискусію, але вже почала усвідомлювати, що зламана кістка може дуже сильно боліти. Оскільки наш діалог нікуди не завів, я зрадів появі Доукса, слідом за яким прибула швидка допомога.

Добрий сержант обдарував мене важким поглядом, ніби я особисто загнав машину в ставок і перевернув її на спину.

— Отже, ти їх загубив... — сказав Доукс, що в принципі було несправедливо.

— Так, виявилося, що після того, як ми опинилися під водою догори колесами, стежити за ними стало важче, ніж можна було припустити. Наступного разу спробуй це повторити, а ми будемо стояти і скаржитися.

Доукс, подивившись на мене, видав легкий рик і схилився над Деборою.

— Ти поранена?

— Ключиця, — відповіла вона. — Зламана.

Шок проходив і Дебора, борючись із болем, кусала губи й уривчасто дихала. Я сподівався, що у лікарів знайдеться більш дієвий засіб, який би вгамував її біль.

Доукс злобно покосився на мене. Дебора схопила сержанта здоровою рукою за його плече.

— Доукс, — прошепотіла вона, а сержант подивився на неї. — знайди його.

Сержант просто спостерігав, як вона скрипіла зубами і боролася з черговим нападом болю.

— Давай сюди, — сказав один із парамедиків. Це був молодий жилавий чоловік із зачіскою ірокез. Він і його більш літній та товстий партнер провезли медичну носилку через пророблений нашою машиною розрив у ланцюговому огородженні. Доукс хотів піднятися, щоб дати їм дорогу, але Дебора з несподіваною силою потягнула його за руку.

— Знайди його. — повторила вона.

Доукс кивнув, що було для неї цілком достатньо. Дебора відпустила його руку, і він піднявся, звільняючи місце для парамедиків. Ті швидко провели попередній огляд, переклали сестру на носилку, перевили її у верхнє положення і покотили до швидкої допомоги. Я дивився їм услід, ставлячи собі питання: «Що сталося з нашим дорогим другом у білому фургоні? Як далеко він зміг поїхати на пробитій шині?». Швидше за все він, замість того щоб подзвонити в Американську автомобільну асоціацію з проханням змінити шину, волів змінити транспортний засіб. Досить імовірно, що десь поблизу ми знайдемо кинутий фургон і почуємо про зниклу машини.

Підкоряючись раптовому імпульсу і проявляючи виняткову душевну щедрість, я рушив до сержанта Доукса, бажаючи поділитися з ним своїми міркуваннями. Але не встиг я зробити і двох кроків, як почув шум. Я обернувся, щоб поглянути звідки він доносився.

Я побачив, що у напрямку до нас мчав якийсь товстий чоловік середніх років. З одягу на ньому були тільки труси-боксери. Черево звисало над смужкою його трусів і дико бовталося при кожному русі, що давало зрозуміти, що чоловік не часто практикувався в біганні. Він сильно ускладнював пробіжку тим, що розмахував руками і кричав на ходу: «Хей! Хе-ей! Хей!». Перебігши через дорогу, він наблизився до нас і так жадібно хапав повітря ротом, що не зміг вимовити нічого чіткого, але я відразу зрозумів, що бідолаха хоче сказати.

— Ухгон... — видихнув він, і я зрозумів, що на тлі задишки і сильного кубинського акценту це мало означати «фургон».

— Білий фургон? Зі спущеною шиною? А ваша машина зникла? — запитав я, а Доукс підняв на мене очі.

Але задиханий чоловік потряс головою і випалив:

— Білий. Точно. Коли почув, то подумав, що це собака. Може, поранена. — він надовго замовк, щоб потім чітко поділитися всі жахом, який він побачив. — А потім...

Проте чоловік даремно витрачав дорогоцінний кисень. Ми з Доуксом вже мчали по вулиці в тому напрямку, звідки з'явився товстун.

Глава 21

Сержант Доукс забув, що повинен був бути на хвості і обігнав мене на шляху до фургону на двадцять футів. Звичайно, він мав переді мною гігантську перевагу у вигляді пари туфель, але треба віддати йому належне, рухався він прекрасно. Фургон стояв на тротуарі перед блідо-помаранчевим будинком, оточеним стіною з коралового каміння. Машина переднім бампером врізалася в кутовий стовп огорожі, зваливши його, а зад автомобіля був звернений у бік бруківки, тому ми відразу побачили яскраво-жовтий номерний знак із написом «Обираю життя».

Я підбіг до Доуксу, коли той уже відчиняв задні дверцята, і до мене долинуло щось, що було сильно схожим на нявчання. Цього разу це було не собаче завивання, хоча не можна було виключати і того, що я просто почав до нього звикати. Звук був трохи вищим і більш переривчастим в порівнянні з тим, який нам довелося чути раніше. Скоріше голосне булькання, а не спів у стилі йодль, проте тим не менш у ньому все ж можна було розрізнити поклик одного з живих мерців.

Він був прив'язаний до заднього сидіння. Спинка була знята і розгорнута так, аби сидіння займало весь салон. Очі скажено оберталися, дивлячись по черзі направо і наліво, вгору і вниз, а безгубий і беззубий рот був схожий на кругле «О»; істота корчилося так, як іноді корчаться діти, проте, втративши руки і ноги, це й було всім, чим могла рухати ця істота.

Доукс схилився над обрубком і з напруженою увагою придивився в те, що колись було обличчям.

— Френк. — вимовив сержант після тривалого мовчання, а істота викотила очі на нього.

Виття стихло, але незабаром відновився знову, вже на більш високій ноті.

— Ти його впізнав? — запитав я.

Доукс кивнув.

— Це Френк Обрі.

— Звідки тобі відомо? — здивувався я, оскільки всі істоти, які колись були людьми, опинившись в подібному становищі, виглядали однаково. Єдиною відмінністю для мене були лише зморшки на лобі.

Доукс вказав підборіддям на шию того, хто ще недавно був людиною.

— Татуювання. Це Френк.

Він пробурмотів щось невиразне, нахилився