Читати книгу - "На другому березі (збірник)"

і хмільність щастя і печаль, нестямний захват молитовний, доглибна знеохоти їдь і ласка творчості найвища — це все дало мені життя. Його звеличую тут я і кличу дням: мене п’яніть, п’яніть мене! Хай смерті ближче, хай на минулому іржа, хай снігова спливе пороша, думки нестримано дрижать, а кожна, мов кришталь, ясна. О молодосте, ти одна незаплямована й хороша. Співуча тінь, крислатий явір і тесаний дзвінкий поріг. Отак змальовує уява місця хлоп'ячих мрій та втіх. Елегія про ключі від кохання
1 Зелений лист, крилатий ключ, і веретено, і обруч, і знов сп'яняє, як сп'яняла, похмільна юності кабала. Палати знов і знову мерзти, кохати знов і знов п'яніти! На пальці елегійний перстень, на серці елегійний квітень. Містечко в сяйві ночі біле. Невже ж тут друзів не згадать? Росли ми разом і п'яніли, кохаючи палких дівчат. Таїлися від мрій бентежних, вдавали гордих і твердих і рвались в обшири безмежні, що нам стелилися до ніг. Дарунків повна юність світла, мов скриня, сповнена скарбів, та мрія — ночі тьмяна квітка — вела, де обріїв межа манила, мов любовний сшв. Щербились леза на ножах, і спалювались поривання. Квітчались місяцем доми, і тремтячи кохали ми, хоча соромились кохання. Почалось так: жарким тюльпаном горіло сонце юним снам. Дзвонила в ста фортепіанах омелодійнена весна. Смички, мов луки, вигинала і веретена обертала, ячала сотнею скрипок, в криницях м'ятних напувалась, рядном квітчастим розстелялась і сипала пісні й пісок. Пригадуєш: весна горіла, немов закохане дівча. Навпроти вийшов ти несміло невловне щастя зустрічать. Пригадуєш: циганський вітер дівчатам поцілунки крав. Кохання сім гарячих літер на твому серці написав. Пізнались ми. Весна дзичала, немов стріла, що небо тне. Кохала і з коханням в'яла дівчина, сп'янена вогнем. Листар носив листи зелені, листи шуміли. Ех, весна! Плету пісні на веретені про молодість, що промина. 2 Ночами грала окарина, співали басом ковалі. Несмілий і палкий хлопчина не вмів знайти кохання слів. Співали ранком білі теслі, крутився колом дім ткачів. Кохання мапу хлопець креслив, весни дванадцять обручів. Так народилась пісня в серці, все замінилося у спів. На амбразурі місяць сперся й по шибі, мов краплина, сплив. Вдивляючись в уста, що кличуть, в розсміяних очей вогні, різьбив ти в пам'яті обличчя,