Читати книгу - "Двічі графиня та двічі генерал"

«Ваша величносте, мені здається, я не давала Вам приводу для таких дорогих подарунків. Ви мені дуже симпатичні, і я не хочу, щоб Ви дали підставу для розчарування. Графиня де Вітте».

Одягнувшись, вона викликала служницю і веліла передати коробочку королю.

Цей жест Софії сподобався графу де Вітте.

«І все ж, — вирішив про себе Йозеф, — потрібно пильнувати: жінки ласі на компліменти та знаки уваги. Король, що звик до легкого успіху у жінок, тільки розохотиться відмовою графині і вдаватиметься до нових спроб для зваби».

Королю цей жест сподобався ще більше. Станіслав Август і не думав спокушати Софію: він дуже любив графа Яна де Вітте і ніколи не дозволив би собі зруйнувати щойно створену сім’ю. Але перевірити молоду дружину графа Йозефа все-таки вирішив і залишився задоволений. Через два дні він викликав до себе подружжя де Вітте.

— Дорогий графе! Великодушно прошу пробачити мене за мою витівку з кольє, але повірте, я зробив це від щирого серця. А вас, графине, прошу прийняти цей скромний дар монарха.

Із цими словами він витягнув із коробочки кольє і власноруч надів його на шию Софії.

— Вам, графе, хочу подарувати цю табакерку, — мовив далі Станіслав Август і простягнув полковнику золоту табакерку, прикрашену діамантами.

— Дякуємо вам, ваша величносте, — відповів за обох Йозеф де Вітте.

— І ще, — задоволений король поглянув на полковника, — як довго ви плануєте пробути у Варшаві?

— Ми вже тиждень тут, ваша величносте. Хочемо через кілька днів вирушити далі.

— Прошу вас, графе і графине, прикрашати наше товариство ще хоча б місяць. Усі витрати я беру на себе.

— Спасибі, ваша величносте.

Місяць пролетів на диво швидко. Подружжя де Вітте відвідувало бали, обіди. Софія влаштувала у себе салон. Відбою од відвідувачів не було.

В останній четвер перед від’їздом на літературному вечорі у короля Йозеф розповідав армійські байки та анекдоти. Дами пирскали у віяла, коли офіцер вставляв армійські слівця і подробиці. Софія в цей вечір була мовчазна, замислена і загадкова. Після Йозефа слово взяв поет Трембецький.

— Панове! Сьогодні особисто в мене сумний день! — з усмішкою на обличчі промовив поет. — Ці два місяці (поки тут гостювало подружжя де Вітте) на вулицях Варшави повіяло свіжим вітром, світліше стало в королівському палаці, та і його величність король Станіслав Август більше усміхався. Завтра граф Йозеф і графиня Софія вирушають далі в подорож по Європі. Побажаємо їм щасливої дороги і просимо не забувати Варшаву і нас. Графе Йозефе, ви не повинні тримати графиню в фортеці постійно. Випускайте іноді пташку на свободу і прилітайте разом із нею. А я хочу написати оду на честь прекрасної Софії! І назву її так: «Софії Вітте, що проїжджає через Варшаву на води в Спа».

— Спасибі, Станіславе! — заплескала в долоні грекиня і попросила: — Тільки додайте «проїжджає з чоловіком».

— Добре, графине! У мене вже народилися перші чотири рядки:

— Браво, Станіславе! Продовжуй у тому ж дусі, — королю припав до смаку опус Трембецького.

— Дякую вам! — Софія зашарілася від задоволення.

— Не дякуйте мені! — жартівливо вигукнув поет. — Це співає моє серце, і я не можу з ним нічого вдіяти.

— Заспокойте його трохи, — підтримав жартівливий тон граф Йозеф. — Інакше моє серце викличе серце поета на дуель.

— О, це буде страшний кулачний бій двох сердець, графе! І боюся, що графиня втратить відразу і люблячого чоловіка, і поета, який їй уклоняється, а король — доброго офіцера і придворного інтригана.

— Панове! Не хвилюйтеся! — грайливо відповіла графиня де Вітте. — Подумайте і про моє серце. Звичайно, воно майже повністю належить графу. Але думаю, у ньому знайдеться затишне місце і для вас, шановний пане поете!

Пізно ввечері, коли придворні розійшлися, король Станіслав Август звернувся до Трембецького:

— Ну що ж, перший іспит молода графиня витримала. Але на неї чекає Париж, де звичаї вільніші. Боюся, там вона не встоїть.

— Я думаю, ваша величносте, дівчинка знає собі ціну і просто так себе не продасть. Цьому діаманту потрібна дорога оправа.

До Берліна подружжя де Вітте прибуло з рекомендаційним листом від Станіслава Августа королю Пруссії Фрідріху II. «Старий Фріц» (Der Alte Fritz), так називали монарха, перебував у Сан-Сусі. Цей невеликий, але затишний замок із парком король побудував у передмісті Берліна Потсдамі. Фрідріху не подобалися помпезні Версаль і Бельведер, тому був споруджений одноповерховий палац і розбитий чудовий парк.

Секретар короля, прийнявши від Йозефа рекомендаційного листа, попросив подружжя зачекати.

— Король Фрідріх II обов’язково прийме вас.

У приймальні відвідувачів майже не було. Через півгодини до приміщення зайшов старий у поношеному мундирі з ціпком замість тростини і в супроводі двох випещених гончих псів. Він пройшов повз Йозефа та Софії, а ті про всяк випадок вклонилися на знак вітання. Яке ж було їхнє здивування, коли, увійшовши до кабінету, вони побачили, що цей старий і є великий Фрідріх II!

У кабінеті панував страшний безлад: книги, папери, зім’яті записки валялися на столі, на підлозі. Всупереч очікуванням графині Софії, король майже не звернув на неї уваги, відразу втупившись у графа Йозефа, точніше, в його військовий мундир.

— Радий вітати вас, мій генерале, з дружиною в нашій скромній Пруссії, — почав король.

— Спасибі, ваша величносте, за комплімент, але я поки що полковник.

— О, я, напевно, неуважно прочитав листа мого брата Станіслава Августа, — саркастично усміхнувся король і