Читати книгу - "Кохання проти субординації, Оксана Мрійченко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Денис повернувся до свого кабінету та сів за стіл. Через кілька хвилин Людмила доповіла йому, що приїхав Володимир Вікторович. Денис сам підійшов до дверей кабінету та відчинив їх. Він одразу ж побачив Володимира Вікторовича з великим букетом квітів у руках.
— Денисе Олександровичу! Доброго ранку! Дякую, що знайшли для мене час, — він привітно посміхнувся і протягнув руку.
— Вітаю вас у «Цитрусі», Володимире Вікторовичу, — Денис міцно потиснув простягнуту долоню. — Будь ласка, проходьте до мого кабінету.
Вони зникли за дверима, а Людмила схопила телефон і почала телефонувати Вікторії.
— Ну що, Денис вже у себе? — швидко запитала Віка, миттєво відповівши на дзвінок.
— Так! І тут директор «Дорстона»! — тихо промовила Людмила.
— Знаю. Денис йому призначив зустріч.
— Віко, у цього директора в руках великий букет квітів. І я не думаю, що він хоче подарувати його Денису.
— Що ти маєш на увазі? — не одразу зрозуміла Віка.
— Я думаю, що квіти для Каріни.
— Не кажи дурниць! Директор корпорації «Дорстон» не буде дарувати квіти звичайній секретарці!
— Сама поміркуй! Денис казав, що у нього виникли розбіжності з директором «Дорстона». Настільки серйозні, що він відкликав свою пропозицію. Ти можеш пригадати, щоб він взагалі колись робив таке?! Та ще й із таким серйозним замовником?
— Ти маєш рацію, він ніколи не відкликав вигідний для нас контракт...
— Я думаю, що ці розбіжності у них виникли через Каріну. Але Денис не говорить про подробиці, щоб вберегти її від загального осуду.
— Але якщо ця секретарка чимось образила директора «Дорстона», то чому він приніс їй квіти?
— Я не думаю, що вона його образила. У Каріни зовсім не такий характер. І на робочу помилку це не схоже. Тут щось інше...
— Людо, ти справжній детектив, — усміхнулася Віка.
— Це лише припущення. Правду знають лише Денис і Каріна.
— Я спробую розпитати Дениса. Але не зараз. Йому не можна заважати під час переговорів із таким важливим клієнтом. І з Каріною я при нагоді обов'язково поговорю! Пильнуй, що буде далі.
— Добре.
Впустивши Володимира Вікторовича до свого кабінету, Денис вказав йому на стілець навпроти свого робочого столу і повернувся у своє директорське крісло.
— Про що ви хотіли поговорити? — запитав він у директора «Дорстона».
— Я знаю про те, що трапилося вчора. І я хотів би попросити вас не відкликати свою пропозицію про рекламу, — відповів Володимир Вікторович.
— Звідки ви знаєте про те, що трапилося?
— Спочатку мені зателефонувала Оксана... Вона була дуже налякана і попросила мене терміново приїхати в «Дорстон». Коли я приїхав і побачив Андрія з розбитим обличчям...
— Якщо ви хочете від мене вибачень, то їх не буде! — холодно вимовив Денис. — Я вважаю, що ваш син отримав по заслугах.
— Дослухайте мене, будь ласка... — Володимир Вікторович зробив паузу. — Я влаштував Андрію ретельний допит і він все мені розповів. Денисе Олександровичу, ви ще дуже молоді, тому у вас немає своїх дітей... Але я бажаю вам, щоб ви ніколи не опинилися в моєму становищі... Андрій дуже любить жінок, усіх підряд... Це схоже на якусь манію! Я сподівався, що на посаді директора він зосередиться на роботі та не буде волочитися за кожною спідницею. Але історія з Каріною показала, що я жахливо помилявся! Мені слід було зрозуміти, що він не зможе пройти повз вашу гарненьку помічницю. Я повинен був передбачити його поведінку і зупинити його! Але я не зробив цього! І мені страшенно соромно перед вами та перед цією дівчиною. Андрій завдав величезного удару репутації «Дорстона». Попри те, що він є моїм сином, я розумію та повністю підтримую ваш вчинок... І я б хотів, щоб рекламний проект моєї компанії дістався вам. Тому що ви не тільки професіонал своєї справи, а ще й дуже порядна людина. І щоб загладити свою провину, я готовий на 10% збільшити для вас розміри встановленого мною раніше гонорару. Що скажете?
— Я вже сказав, що не хочу співпрацювати з Андрієм Володимировичем, — твердо сказав Денис.
— Ви не зрозуміли... Я відсторонив Андрія від управління. Він більше не має до цього відношення. І я ніколи не поставлю його на чолі своєї компанії, яку будував довгі роки. Я дуже дорожу своєю репутацією! Я пропоную вам співпрацювати особисто зі мною!
— У такому випадку... — Денис натиснув кнопку на телефоні. — Людмило, будь ласка, покличте у мій кабінет Каріну!
Після цього Денис подивився на Володимира Вікторовича та спокійно сказав:
— Ви ж не думаєте, що я буду розв’язувати це питання самостійно? Ваш син образив Каріну. Якщо вона скаже, що не згодна пробачити вам, то ніякого контракту не буде!
Каріна зайшла у кабінет через кілька хвилин. Вона була дуже блідою та не знала, навіщо Денису знадобилося викликати її до себе. Побачивши Володимира Вікторовича, дівчина чемно привіталася з ним. Денис підійшов до неї та вказав на стілець біля директора «Дорстона». Каріна сіла. Володимир Вікторович повторив їй все те, що сказав Денису, а потім додав:
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кохання проти субординації, Оксана Мрійченко», після закриття браузера.