Читати книгу - "Заміж? Не піду!, Енжі Собран"

- Що це було? - злякано вигукнула Фоксі.

- Здається, він пройшов на наступний рівень, - пробурмотів Джан, здивовано хитаючи головою.

- А що він зробив?

- Не знаю.

Я до їхньої розмови майже не прислухалася. Піддавшись своїй цікавості, смикала стелаж, перевіряючи його стійкість. Усередині все дзвеніло від необхідності забратися вгору, ніби щось там вабило мене, кликало, чекало, як той самий незабутній торт...

- Іззі, ти куди? – окликнула мене Фоксі, коли я вже піднялася на висоту пару метрів.

Відповідати не стала, із завзятістю гірського барана піднімаючись вгору.

- Горимо! - крикнув хтось.

Ніяково сіпнулася від несподіванки та мало не впала. Обернувшись, побачила, що стіни бібліотеки раптом спалахнули вогнем, відлякуючи від себе принців.

Щось кольнуло руку. Відвела, роняючи кілька запорошених сувоїв. Хмарка вікового пилу забила ніс, легені ... Чхнула.

Гучне «А-а-апчхи!» розлетілося по порожніх склепіння бібліотеки, відгукнулося дзвінкою луною і злякано затихло.

Ще одне голосне «Апчхи!» вторило першому, і я здригнулася. Затиснула ніс рукою, щоб перервати цю череду чихів, але третє «Апчхи!» виявилося ще сильніше.

Дихати було нічим. Очі сльозилися. Тіло ледь утримувалося на висоті, якимось неймовірним чином вхопившись за стелаж. Поки я, втративши рівновагу, не зірвалася вниз, в останній момент пальцями вчепившись в полки, що здавалися стійкими....

- Обережно, - тільки й встиг крикнути хтось осторонь.

Я ж голосно і застережливо заволала, помічаючи, що падаю прямо на Фоксі з Джаном, які  збирали, розкидані мною скарби. Але недовгий крик тут же перервався новою низкою чихів. Будь проклята ця алергія на пил!

Одногрупники підняли голови. Проте відреагувати не встигли.

Автоматично закрила очі, згуртувалась, виставивши вперед руки, немов цей простий захисний жест міг допомогти мені уникнути зустрічі з кам'яною підлогою.

Удар ...

Зіткнення вийшло не таким жорстким, як я собі уявляла, немов хтось в останній момент підклав м'яку перину ...

Відкрила очі. Темрява. Піді мною щось тепле і ... воно ворушилося. Потилиця неприємно ниє від болю – все ж стелаж мене наздогнав. Ех, знову я отримую знання нетрадиційним способом.

Тіло піді мною застогнало, і я сіпнулася. З голови з гучним глухим плеском впало щось важке.

- Щастя прилетіло, - криво посміхнулася, знаходячи поглядом важкий фоліант, якому була зобов'язана болючою шишкою.

- Пройшли? - здивований вигук Фоксі, розірвав тишу, а блакитний світлячок висвітлив нове приміщення.

Поруч з нею виявився кульбаба Джан. У кожного з них в руках був сувій. Пошарпана книга валялася трохи в стороні. Потягнулася до неї і мене обпалило палючим жаром.

- Може, вже злізеш? - простогнав хлопець, що послужив мені подушкою.

Акуратно скотилася в сторону, не стримавши стогін від ріжучої болі в голові.

- Що це було?

- Доставка забутої тобою в бібліотеці речі, - буркнула, впіднаючи в ньому того, хто першим пройшов випробування.

- Правила поведінки принців? - здивовано підкидаючи брови, прочитав він назву книжечки. - Ти смієшся?

Хлопець потягнувся до мого фоліанта, але тут же ображено відсмикнув руку.

- Пече!

- Винесену річ взяти може тільки власник, - озвучив здогадку Джан, відсмикуючи руку від сувою Фоксі.

- Але я не брав підручник з етикету! - обурився хлопець.

- А що брав? - запитала принцеса.

- Нічого. Я не встиг, - засмучено розвів руками хлопець.

 - Одна річ, один урок, - пробурмотів кульбаба, запалюючи зелений вогник. - Подивимося, що тут у нас ...