Читати книгу - "Не повертай мене, Джулія Рейвен"

Піднявшись на ліктях, я ні на мить не відвела очі з місця, звідки почула шелест. Ні, мені не здалося. Там справді був Він. А тихий скрегіт велюрового крісла з точністю до сантиметра підказав, де саме.

По спині пробіг холодок, і я зябко повела плечима. Інстинктивно підібралася і, натягнувши ковдру до шиї, сіла біля широкого узголів'я ліжка.

Моя недавня хоробрість зрадливо покинула мене, залишивши під опіку липкому страху. Від колишнього бойового настрою не залишилося й сліду. Почуття беззахисності в присутності Артема поглинало мене, немов сипучі піски, і вкотре нагадувало моє місце в цьому будинку.

— Виспалася, кохання моє? — хрипкий баритон чоловіка лезом полоснув по натягнутих нервах. Я фізично відчула його перевагу.

У роті пересохло від хвилювання, і я часто-часто задихала. Нервово вчепилася пальцями в ковдру.

— Ще ні, — здавлено прошепотіла. — Якщо дозволиш, то я продовжу відпочивати, — спробувала взяти зірване дихання під контроль, але занадто погано виходило. В голосі віддавало моїм переляком за версту.

Артем увімкнув нічник. Я заплющила очі від яскравого світла, що боляче різануло по очах. Він повільно підвівся з крісла і величавим кроком наблизився до мене, запихаючи руки в кишені.

Очі кавової гущі впивалися в мене вбивчим поглядом, від якого захотілося ще міцніше замотатися в ковдру.

Закушуючи губу, я чекала подальших слів чи дій від чоловіка. Чи він так і стоятиме мовчки?

Гнітюча тиша душила, і мій останній стрижень сміливості боягузливо зламався під його натиском. Я знітилася.

Артем неквапом нахилився до мене. Серце закалатало як божевільне, погрожуючи проломити грудну клітку надвоє. Що він ще замислив?

— Довго думав, як тебе покарати, — чоловік нарешті розірвав мовчанку крижаним голосом. Він підняв моє обличчя за підборіддя, щоб наші погляди зустрілися.

Мені здавалося, що Артем дивиться в душу, шукаючи в далеких закутках мої страшні одкровення. 

— І? — навіщось розгублено спитала, не в змозі більше чекати його вердикту. І в ту ж мить пошкодувала про своє питання.

Чоловік різко підхопив мене за зап'ястя, змушуючи стати на коліна. Шкіра неприємно горіла від його хватки. Я малодушно затремтіла, забуваючи зробити вдих.

Його стиснуті в тонку лінію губи, примружені очі приховували хворі бажання, які йому треба перетворити на слова.

Хотілося з викликом крикнути: «Ну давай, вдарь!», але я спасувала. І з моїх губ зірвалося тихе благання:

— Відпусти, будь ласка.

Його не можна зараз злити. Адже він зовсім несамовитий.

— Він тебе трахав? — грізне питання вибиває усе повітря з легень. Чи то від обурення, чи то від недоречного збентеження.

У животі похололо від жаху. «Він все зрозумів ...»

Я не встигаю відповісти, як Артем стискає мою шию пальцями, сильно натискаючи на неї. Я схопилася за його руки, намагаючись їх відтягнути, але чоловік лише посилив тиск.

Судорожно намагаюся зробити вдих, але марно. Свідомість повільно випаровувалася примарним серпанком. Він мене точно вб'є. В останній момент шалена надія на порятунок блиснула в моїй голові.

— Я вагітна, — прошелестіла на останньому подиху.

— Що? — здивувався Артем. 

— Я вагіт… — не давши мені домовити, чоловік звільнив мене із хватки.

Я вдихала рятівне повітря, потираючи саднячу шию. 

— Повтори, що ти щойно сказала! — зриваючись на крик, наказав Артем.

Риси його обличчя загострилися до невпізнання, роблячи чоловіка схожим на занепалого ангела. Страшенно красивого і небезпечного. 

— Артеме, я чекаю на дитину, — прокашлявшись, повторила і підняла на нього повний впевненості погляд. 

— Що ти верзеш? — зариваючись пальцями у волосся, він методично заходив спальні. — За кілька днів залетіла?

Не давши йому часу на роздуми, я ніби з рушниці випалила нечувану нісенітницю:

— Ян — мій коханець. Ми спеціально задумали пограбування, щоби втекти разом. 

Я не знаю, чого я хотіла досягти. Мені було дуже страшно, і мій втомлений мозок видав рятівні фрази. 

Впевнена, чоловік усе перевірить. Перевірить і переконається, що я збрехала. Але це буде згодом. Зараз я хочу виграти час. Хоча б кілька днів, щоб піти від нього цілою та неушкодженою.

— Ах, ти ж, тварюка невдячна! — Артем розмахнувся, щоб ударити мене, але зупинив долоню за кілька сантиметрів від мого обличчя.

— Ну, давай, чого ти? Вбий, і можеш назавжди забути про сімейний бізнес, — скотилася я на шантаж, відчувши впевненість, що почала була повертатися, — тим більше тобі не звикати бити вагітних. Чи не так?

— Замовкни! — несамовитим криком перервав мою гнівну промову Артем. — Я не знав тоді, що ти була в положенні. Я просто покарав тебе за чергову дурість.

— Авжеж, авжеж, — спогади про той страшний день скручували горло судомою, змушуючи голос тремтіти. Похитавши головою, я прогнала їх геть і взяла себе в руки. Не час розводити сирість.