Читати книгу - "Мені не потрібен чоловік! Що значить, ви наполягаєте?!, Ольга Обська"

Розділ 27. Стара як світ забава

Будинкотрус тривав недовго. Всього кілька секунд — і обстановка стала звичною: все на своїх місцях, ніщо не ходить ходором. У Яни встигла навіть проскочити думка, що нічого незвичайного і не відбувалося. Просто на вулиці почалася гроза — різко згустилися хмари, прогримів грім, блиснула блискавка, а все інше — гра уяви, викликана переляком. Але, на жаль чи на щастя, — ні. Роздряпана фізіономія бороданя, який задкував до дверей і кричав не своїм голосом, аж ніяк не могла Яні просто привидітися.

Витріщивши очі, він вискочив з крамниці прямо так — задом наперед. Це вийшло йому боком — він спіткнувся на сходах і впав усією тушею в бур'яни. Звідти бородань теж вив і чортихався. Але раптом підскочив, як ужалений, і, незграбно припадаючи на праву ногу, все так само — задом наперед, помчав від крамниці геть, продовжуючи сипати прокльонами.

Яна спеціально не стала відразу зачиняти за ним двері, щоб Жанетт могла побачити, як незграбно тікає її переслідувач. Дитяча психіка дуже чутлива, тому нехай краще в свідомості дитини відкладеться цей комічний образ, а не той розлючений.

— Тепер він буде обходити тебе десятою дорогою, — прокоментувала Яна втечу бороданя.

Малятко дивилося на його постать, що віддаляється, в усі очі. І в них вже не видно було страху, лише здивування. Вона відчувала, що небезпека минула, і силкувалася зрозуміти, що ж сталося.

— Бородатий монсір так сильно злякався вашого кота?

Жанетт подивилася на Кузю, який сидів на підвіконні з максимально незворушним виглядом: а я що? а я і нічого — сиджу тут, нікого не чіпаю, вуса на сонці грію.

Сонця-то, поки якраз видно і не було — накрапав дощ.

— А я котів не боюся. Навпаки, люблю, — Жанетт підійшла до Кузі, і він милостиво дозволив їй себе погладити.

Від Яни йому теж дісталася порція пестощів. А як він хотів? Захистив двох дівчат, тепер буде купатися в ласці.

Однак Яна, звичайно, розуміла, що бородань злякався не тільки і не стільки кота. Кузя діяв, як справжній тигр, але ж окрім його атаки було дещо ще — весь будинок трясло, світло згасло, щось гриміло. Може, це сама крамниця показала свій проклятий характер? Або захований в ній артефакт з обсидіану пустує? Досі Яна не дуже розуміла, чому городяни побоюються цього місця, адже ні з самою Яною, ні з Боніфасом, ні з Етьєном нічого поганого не сталося, хоч вони тут живуть. І ось тепер переконалася, що крамниця дійсно з секретом. Далеко не кожному підходить енергетика цього місця, далеко не кожному тут безпечно.

— Який же ти гарний, котику, — продовжувала гладити Кузю Жанетт. — Найчорніший чорний кіт у світі!

— Мрррирр, — видав щось глибоко філософське вкрай задоволений Кузя.

А взагалі-то, він має рацію. Потрібно провести Жанетт у притулок. Напевно, дівчинку вже почали шукати — хвилюються.

Вмовляти дитину не довелося.

— Так, треба скоріше повернутися. Не хочу засмучувати Матінку Ліліет.

Яна пам'ятала, що саме цю виховательку малятко називало "найдобрішою в світі".

Дорогою Жанетт почала розповідати, чому за нею гнався бородань. Діти є діти. Вона вже настільки оговталася від пережитого страху, що могла розповісти всі подробиці.

— Ми вирушили на прогулянку в ботанічний сад. Матінка Ліліет дуже добра — вона нас туди майже кожен день водить. Ми йшли-йшли, там так красиво. Матінка каже, що наш ботанічний сад найкрасивіший у світі...

То ось у кого дівчинка навчилася із захопленням дивитися на світ.

— ...я побачила синього птаха. Мені захотілося підійти до нього ближче і роздивитися. Я все дивилася і дивилася. І трохи відстала від інших. А потім раптом до мене підійшов бородатий монсір. Він був дуже злий. Я відразу зрозуміла, що я йому снюся ночами. На мене сердяться всі, кому я приходжу в снах, — гірко зітхнула Жанетт.

У Яни серце стислося. Малятко вже й не дивується, коли зовсім незнайомі люди підходять, щоб зірвати на ній злість.

— Він став питати, звідки я знаю про його справи. Сказав, що голову відірве, якщо не розповім. А я не знаю. Я злякалася і вирішила втекти. А він погнався за мною...

Який цей бородань тупий. Він що, не розуміє, що дитина йому просто наснилася, і вона й гадки не має, про що говорила йому в його сні? Мабуть, він замішаний в якихось брудних справах, якщо його так переполошило те, що вона сказала. Але Яна сподівалася, що сьогоднішній випадок став для нього хорошим уроком.

Вона стиснула маленьку долоньку Жанетт і почала гаряче переконувати, що бородатий монсір більше до неї не підійде, тому що Кузя його як слід провчив. А ще дуже просила, щоб вона більше ні на крок не відставала від Матінок на прогулянках. А собі самій пообіцяла, що сьогодні ж почне вправлятися в артефакторному мистецтві. У записах Жюля стільки докладних описів, що можна використовувати їх як рецепти та інструкції. Як же хотілося хоч чимось допомогти Жанетт!

Коли вони підходили до притулку, їм назустріч вийшла схвильована жінка, така невисока і худенька, що Яна не відразу здогадалася, що це і є Матінка Ліліет. Чомусь здавалося, що виховательки повинні бути огрядними і високими.

— Жанетт, хвала Всевишньому, з тобою все добре, — вона притиснула дитину до себе. — Ми обшукали весь ботанічний сад. Де ти була?

Жанетт почала плутано розповідати про бородатого Монсіра, а Ліліет, дивлячись на Яну, одними губами промовила:

— Дякую.

Тепер можна було бути спокійною за Жанетт. Яна попрощалася і вже встигла відійти на кілька кроків, коли почула, що дівчинка знову біжить до неї.

— Муазіль Вів'єн, я ж знайшла те, що ви просили.

А що Яна просила? Точно, якусь дрібничку, у якої довга історія. З таких дрібничок, якщо вірити записам Жюля, виходять непогані артефакти.

Жанетт дістала з кишені і простягнула Яні невеликий предмет — диск, жорстко закріплений на осі.