Читати книгу - "Вороги чи майбутні коханці, Mary Kons"

-Ми збиралися в кафешку поїхати а потім на гонку. Ти ж з нами. Так?

-Так. То поїхали?

Хлопці посідали на мотоцикли, Віктор ж сів зі мною бо його і досі в ремонті. Приїхали у кафешку і...ні. В місті,тільки на території невеликій є близько 20 кафешок. Але Каміла з Артемом сидять саме в цій. І ясно, що друзі побачивши їх пішли і приєдналися. Мені ж нічого більше не залишилося як зробити те ж саме.

-Макс,Каміла у тебе ходяча енциклопедія.-сказав Артем а я перевів на нього свій погляд з-під склянки соку котру зараз пив.

-З чого такі думки? Вона ж стандартна зубрилка. В них усіх голова як казан. Повна інформації.-відповів я кидаючи погляд на Каміллу.

Здається,дівчина сидячи навпроти мене зараз з'їсть мене своїм ненависним поглядом.

-Краще вже мати голову як казан ніж пусту як відро солодкої вати. Наче щось і є, але насправді важить на мінімумі.-відповіла вона.

-Хм. Краще вже нічого не мати ніж зберігати кучу необхідної інфи в своїй і так маленькій голові.

-Вона ж як казан. Велика,міцна. Не те що твоя солодка вата.-сказала вона схрещуючи руки.

-Ха. Заіржавілий казан... 

-Можеш ви нарешті зупинитеся?-спитав Стас припиняючи нашу перепалку.-Артем,як твої справи у новому коледжі?

-Та нормально, вживася. Ось Камілу в їдальні зустрів, правда трошки у смішній ситуації. Але це на краще.

-Дійсно, де б вона ще могла бути. І що ж вона брала у вашої вишуканої кухарки?-спитав я

-Борщ. Правда так його і не скуштувала. Але,можеш не розчаровуватися. Я в одногрупників питався,вони казали що їжа в їдальні повний відстій.-сказав він звертаючись до Каміли з якою ми грали у дивоглядки. Я поки що перемагаю.

-А ти не знав? Ох чувак,сподіваюся ти там не їв і уникнеш отруєння. -сказав Влад.

-Ні.Хоча і добре що пішов туди. Тоді б не зустрів Каміла.

-Рано радієш. Можливо зустріч з нею стане найбільшою помилкою в твоєму житті.-не розумію чому весь цей хейт іде з мого роту, хоча я і не хочу її образити проте все це виходить рефлексивного через її розлючений погляд у мою сторону.

-Артем,а не хочеш з нами на гонку?-спитав Віктор.

-А давай. Каміла,ти зі мною?-спитав він повернувшись до дівчини.

-Так. Я з тобою.-сказала вона.

Чудово. Ще більше часу пробудемо в одному оточені. Причому це вона говорила про скорочення нашого бачення до мінімуму, а не я. І сама ж робить все щоб збільшити час наших зустрічей. 

Ми просиділи в ресторані іще з годину а тоді вийшли на вулицю щоб їхати на гонку.Артем підійшов до мого мотоцикла і провівши рукою спитав.

-Невже той самий?

-Так. Той самий

-Тобто? Ви про що?-спитав Влад.

-А ти їм не розповідав? -спитав він мне. А тобі повернувся назад до Влада отримавши мою заперечувало ну відповідь.

-Ну ти даєш. Таке і не розповісти. Цей моцик-ціла історія. Він з'явився ще коли ми в школу ходили двоє. У моєму дворі  жив дід. Він був колишнім байкером. Нам з Максом років по п'ятнадцять  було. Цей моцик дуже сильно нам сподобався але дід не хотів його продавати. Казав що це його кінь. А потім дід помер. Все його майно було державі. Так звідки в тебе цей моцик?

-Я мамі тоді всі вуха про нього проговорив. Коли вона дізналася що цей дід помер і майно іде державі, то подзвонила подрузі. Вона допомогла викупити його. 

-В тебе мама завжди класна була. Стільки всього робила заради тебе та ще й за спиною Георгія. Жаль що з нею все так закінчилося. 

-Жаль.-сказав я киваючи головою.

-Слухайте,а я без коліс. То де поїду?-спитав Артем дивлячись на нас.

-Хто сказав що поїдеш. Будеш бігти ззаду як песик. -сказав Стас а потім посміхнувся.

-Ну окей. Над жартами треба попрацювати. Давай ти сідай до мене, Віктор до Влада а Каміла до Макса.

-Ні.-сказали ми одночасно з Камілою.

-Це мені щось нагадує-сказав Влад посміхаючись.