Читати книгу - "Забути, щоб згадати, Ольга Обська"

Олені не спалося. Вона сиділа в кріслі біля вікна і прислухалася до звуків, що долинали з парку, сподіваючись вловити розмову, що міститиме корисну для неї інформацію. Але нічого, крім інтимного перешіптування закоханих парочок, не було чути.

У голові досі трохи паморочилося, а перед очима стрибали райдужні кола. І це незважаючи на ударну дозу тутешньої диво-настоянки якогось там чи то Вальміра, чи то Вампіра. Другий варіант імені йому явно підійшов би краще, враховуючи, яку дію його засіб має на організм. Дали б краще нашатир понюхати — та й по всьому. Запах, звичайно, ще той, проте після нього хоча б скроні не ниють.

Втім, сьогоднішня непритомність несподівано зіграла таку позитивну роль, що про її неприємні наслідки можна було й не згадувати. На цілих два дні Олена звільнена від занять, а заразом і від залицянь «нареченого». Цей перепочинок дасть час дотиснути Найта. Хоча «дотиснути» не найкраще слово. Схоже, шантаж не вдався. Ідея взяти принца на переляк була не зовсім правильною. Треба діяти більш тонко. Застосувати жіночу хитрість. Але для цього необхідно знайти його слабкі місця, больові точки. А що як у Найта їх у принципі немає? Та де там! Він, звичайно, віртуозно вміє приховувати свої емоції, але це не означає, що він їх не відчуває. У цьому Олена вже переконалася. Тепер вона знає правильну тактику — дивитися у вічі. Там іноді проскакують справжні почуття. Потрібно лише встигнути їх помітити.

Шкода, сьогоднішня розмова з принцом була перервана паломництвом відвідувачів. Якби не вони, напевно вдалося б дізнатися, що їй треба. Олена глянула на годинник — дванадцята нуль три. Може, Найт ще не спить? Вона встала з крісла і попрямувала до дверей. Але несподіваний шурхіт змусив її завмерти. Двері прочинилися, і в щілину просунулася голова принца. То он воно як? Ні, взагалі-то, ще хвилину тому Олена сама збиралася зробити щось подібне, але непроханому гостю знати про це необов'язково.

— Осяяний Найте, яке нечуване нахабство — вдиратися без стуку?! — Олена зміряла принца спопеляючим поглядом.

— Ще не спите — чудово, — незворушно промовив Найт, і увійшов до кімнати.

Мабуть, це у них сімейна традиція. Що принцеса Маріелла, що принц вважають за правило вдиратися в гості без дозволу.

— Здається, я вас не запрошувала, — нахиливши голову набік, гнівно насупила брови.

— Ви ж хочете продовжити перервану бесіду, — принц пройшов повз і зручно вмостився в кріслі, — чи не так, Олено?

Це було несподівано приємно. Почути своє ім'я. Справжнє ім'я. І без цієї безглуздої приставки «Фея».

— Так, Едуарде, — кивнула вона і, примружившись, із сарказмом запитала: — Чи все-таки Найте?

— Хочете знати, який світ для мене рідний?

— Так, — Олена зайняла крісло навпроти. Їй були потрібні очі принца.

— І чому я мушу вам щось розповідати? — іронічно підняв брову Найт. — Особливо після вашої спроби шантажу.

— Все-таки боїтеся розголосу? — Олена пильно дивилася на співрозмовника.

— Аякже.

Ні, не боїться анітрохи. В очах — лише проблиски іронії. Гаразд, ну і добре. Хоча б цю емоцію Найт перестав ховати від Олени.

— Розслабтеся, я передумала доносити на вас Його Пресвітлості.

— Це так мило з вашого боку.

— І взагалі пропоную перемир'я...

— Перемир'я — це призупинення бойових дій. А хіба ми воювали?

Знову ці іронічні іскорки в очах. Що ж, Олену цілком влаштовував такий настрій Найта. Не сприймає її всерйоз? Прекрасно. Недооцінювання противника — серйозна помилка. Гріх нею не скористатися.

— Назвемо це взаємодопомогою, якщо слово «перемир'я» викликає у вас протиріччя. Ви ж вирішили відвідати мене в таку пізню годину недарма. Вам щось від мене потрібно, чи не так? Пропоную гру: я запитую — ви відповідаєте. Ви ставите питання — я даю відповідь.

— Гарна гра, — кивнув Найт. — Правила досить прості. І хто стає переможцем?

— Перемагають обоє. Кожен отримує своє.

— Згоден.

Як швидко і без вагань принц прийняв запропонований сценарій. Вважає, що розгадав задум Олени? Вважає, що легко зможе тримати ситуацію під контролем? А чи не надто Осяяний самовпевнений? Що ж, вечір ставав цікавим.

— Тоді починаймо, — кивнула Олена. — То яке ваше справжнє ім'я?

Вона почала з питання, відповідь на яке знала. Невелика перевірка, чи співрозмовник збирається грати за правилами.

— Найт.

Що ж, відповідь прийнято. Олена вже давно перестала сумніватися, що Запасний Світ для принца рідний — надто впевнено він у ньому орієнтується.

— Тобто ви народилися тут? — вирішила уточнити вона.

— Це вже друге запитання. Спочатку дайте відповідь на моє.

— Добре.

— Як ви дізналися про Терношорську магію?

— Вперше чую це словосполучення, — знизала плечима Олена.

— Про магію переміщення між світами, — пояснив Найт.

— Якщо ви про те, як я тут опинилася, то відповіді не буде. Я сама цього не розумію. Хотіла поставити це питання вам.