Читати книгу - "Подорожі Тобі Елліса, Arachne "

У літаку їх зустріли стюардеси з Токіо. Одна з них, побачивши Тобі, усміхнулася і підійшла ближче.

— Тобі? Це ти? — здивовано спитала вона.

Тобі підняв очі і впізнав її.

— Акіко? Давно не бачились! — відповів він, радісно посміхаючись.

Акіко була старою знайомою Тобі з його попередніх подорожей до Японії. Вона знала багато про місцеві звичаї і часто допомагала йому.

— Що привело тебе до Японії цього разу? — поцікавилася Акіко, нахилившись ближче.

— Ми шукаємо одну дуже важливу річ, — відповів Тобі, натякаючи на маску Менгу. — І я радий, що знову зустрів тебе. Можливо, твоя допомога знову буде безцінною.

Акіко кивнула.

— Завжди рада допомогти тобі, Тобі. Дайте знати, якщо вам щось знадобиться під час польоту або після прибуття в Токіо.

Джеки спостерігав за розмовою і посміхнувся, відчуваючи, що вони в надійних руках. Політ до Японії обіцяв бути спокійним, але напруга від майбутніх подій залишалася.

Політ був утомливим, але спокійним. Тобі спав, намагаючись відновити сили перед важливими пошуками, а Джеки слухав музику, втупившись у вікно. 

Від часу до часу Акіко підходила, щоб переконатися, що їм все необхідно, і посміхалася, бачачи їхню рішучість.

Нарешті літак почав знижуватись, наближаючись до Токіо. Тобі прокинувся, відчуваючи себе трохи свіжішим. Він поглянув на Джеки, який зняв навушники і приготувався до приземлення.

— Готовий? — спитав Тобі, підбадьорливо усміхаючись.

— Готовий, — відповів Джеки, стискаючи кулаки. — Давай знайдемо цю маску.

Вийшовши з аеропорту, Джеки озирнувся навколо і запитав:

— А чому нас ніхто не зустрів?

Тобі подивився на годинник і знизав плечима.

— Можливо, щось затримало Кенджі, — припустив він. — Але це не проблема. Ми можемо самі дістатися до храму Коя.

Акіко, яка вийшла разом з ними, підійшла ближче:

— Якщо вам потрібна допомога з транспортом, я можу організувати машину. Це буде швидше і зручніше.

Тобі подякував їй:

— Дякую, Акіко. Це дуже допоможе нам.

— Без проблем, — відповіла вона, дістаючи телефон. — Зараз усе влаштую.

Через кілька хвилин до них під'їхала машина, і Тобі з Джеки сіли в неї, готуючись до наступного етапу своєї подорожі.

— Спочатку заїдемо в готель, — сказав Тобі, сідаючи в машину. — Почекаємо там Кенджі і відпочинемо.

Джеки кивнув, погоджуючись. Після довгого перельоту їм дійсно потрібен був відпочинок.

Акіко допомогла організувати транспорт до готелю, і незабаром вони прибули до невеликого, але затишного місця в центрі Токіо. Після швидкого поселення в номери, Тобі і Джеки вирішили трохи відпочити.

— Сподіваюся, Кенджі не затримається надто довго, — сказав Джеки, розміщуючи свої речі.

— Так, я теж, — відповів Тобі. — Але ми не можемо починати без нього. Він знає більше про свиток і храм.

Вони вирішили розслабитися і набратися сил перед тим, як продовжити свої пошуки. Тобі ліг на ліжко і майже відразу заснув, а Джеки включив телевізор, сподіваючись відволіктися від думок про майбутнє.

Вийшовши з машини біля готелю, Тобі побачив Кенджі, який вже чекав їх біля входу. Кенджі організував їм номери і виглядав радісним.

— Привіт, брате! — радісно вигукнув Кенджі, підходячи до них. — Радий бачити вас!

Тобі обійняв його, а Джеки простягнув руку для дружнього рукостискання.

— Привіт, Кенджі, — відповів Тобі, усміхаючись. — Ми теж раді тебе бачити. Дякую за те, що все влаштував.

— Немає за що, — відповів Кенджі. — Я знаю, що ви втомилися після дороги. Підемо, я покажу вам ваші номери, і ви зможете трохи відпочити.

Вони пішли до готелю, де Кенджі показав їм їхні кімнати. Після того, як вони розмістилися, Тобі і Джеки почувалися трохи спокійніше, знаючи, що тепер вони в надійних руках і мають де відпочити перед важливою місією.

Поки Тобі та Кенджі ділилися своїми спогадами і новинами за останні три роки, Джеки мовчки спостерігав за ними. Він не міг відвести погляд від Кенджі, побратима Тобі і його дядька.

"Ось справжній самурай," — думав Джеки, захоплюючись впевненістю і спокоєм, які випромінював Кенджі. Його статура, манери і навіть мова — все це свідчило про силу і мудрість, накопичену за роки навчання і життєвого досвіду.

— Ти дуже змінився, Кенджі, — сказав Тобі, сміючись. — Але все одно залишився тим самим надійним другом, якого я завжди знав.

— І ти теж змінився, Тобі, — відповів Кенджі, посміхаючись. — Але дух самурая в тобі завжди був і залишається таким самим.

Джеки кивнув собі. Він відчував гордість за свого дядька і сподівався, що одного дня зможе стати таким же сильним і мудрим, як Тобі і Кенджі.

— Ладно, — зупинився Кенджі, серйозно глянувши на Тобі. — Ми ще наговоримося. А зараз покажи свою маску.

Тобі кивнув і обережно витягнув маску Менгу з сумки. Вона була загорнута в м'яку тканину, щоб уникнути пошкоджень під час подорожі. Коли він розгорнув маску, вона засвітилася м'яким червоним світлом.

Кенджі уважно оглянув маску, його обличчя залишалося серйозним.

— Це вона, — сказав він тихо. — Монахи храму Коя знайшли свиток, який описує ритуал і місце, де може бути захована друга частина маски. Але попереджаю, шлях туди буде небезпечним.

Джеки стояв поруч, спостерігаючи за кожним рухом Кенджі. Він відчував, що вони наближаються до чогось важливого і надзвичайно небезпечного.

— Ми готові до всього, що на нас чекає, — впевнено відповів Тобі, поклавши маску назад у сумку. — Давай вирушимо до храму Коя і дізнаємося більше про свиток.

— Там дуже старий свиток, — задумливо промовив Кенджі. — Це один із твоїх свитків, що ти їм залишив на зберігання з скарбниці генерала Такахасі, твого предка.

Тобі застиг на мить, обмірковуючи слова Кенджі.

— Генерал Такахасі... — повторив він тихо. — Я пам'ятаю, що багато років тому залишив кілька цінних артефактів на зберігання в храмі Коя. Але я не очікував, що серед них є щось настільки важливе.