Читати книгу - "Подорожі Тобі Елліса, Arachne "

Джеки слухав, затамувавши подих. Він завжди захоплювався історією своєї родини, і тепер це все здавалося йому ще більш значущим.

— Цей свиток може містити ключ до розкриття таємниці маски Менгу, — продовжив Кенджі. — Ми повинні бути дуже обережними і ретельно слідувати всім інструкціям, щоб не зробити помилок.

— Ми готові, Кенджі, — відповів Тобі, серйозно дивлячись на нього. — Завтра вранці вирушимо до храму Коя.

Джеки кивнув, відчуваючи зростаюче хвилювання. Їхня місія ставала все більш реальною, і кожен крок наближав їх до розгадки древньої таємниці.

Кенджі кивнув, впиваючи взором у Тобі.

— Старий монах, що супроводжував нас у скарбницю, знайшов цей свиток. Там збережена ціла історія про Тода Хідемічі, твого предка-самурая, який став творцем цієї маски. Там багато невив'язаного, і я сподіваюсь, що ти, як Хранитель давніх реліквій, зрозумієш і розберешся в цьому.

Тобі аналізував слова Кенджі. Історія Тода Хідемічі завжди цікавила його, але тепер вона стала ще більш важливою через прив'язаність до маски Менгу.

— Я зроблю все можливе, щоб розгадати цю таємницю, — відповів він нарешті, усвідомлюючи відповідальність за своє спадкове джерело. — Давайте підготуємося до завтрашнього дня.

Стоячи на балконі і дивлячись на вечірнє Токіо, Тобі важко вздохнув. Він відчував, що після пошуків скарбів генерала Такахасі він залишив частину своєї душі в Японії. Тепер, поглядаючи на місто з висоти, він відчував, що повернувся додому — до місця, де помережик єднався зі спадщиною його предків і де він міг почути таємниці минулого.

З кожним мить він ставав все ближче до розгадки таємниці маски Менгу, але це також принесло велику відповідальність.

Тобі стояв на балконі, довго насолоджуючись видом вечірнього Токіо. Він був зачарований, дивлячись на цей мегаполіс, який здавався безкінечним морем світла і скла. Ось як можна описати вечірнє Токіо:

На фоні золотаво-помаранчевого заходу сонця небоскреби горіли нічними вогнями, яскравими рекламними білбордами і світловими відеоекранами. Шумне місто пульсувало життям, а вулиці були наповнені людьми, що поспішали до своїх справ або відпочивали в кафе і ресторанах. Зелені парки і сади створювали оазиси спокою серед сталого міського руху.

Спокійна вода річки, що протікала через місто, відбивала блискавки вогнів небоскребів, створюючи малюнок, який міг здатися майже футуристичним. Атмосфера була наповнена амбіцією, енергією і сяйвом, що притягувало до себе тих, хто бажав стати частиною цього великого міста.

Для Тобі цей вид Токіо став не просто пейзажем, а символом зв'язку між його сучасним життям і спадщиною його предків, що почула таємниці та дух давньої Японії.

Тобі стояв на балконі готелю і знову замислився: "Хоч я і не японець, але я Хранитель. Я вернувся до своїх предків."

Ці слова мали для нього особливий сенс. Вони висловлювали його зв'язок із спадщиною, яка була його дорогоцінним надбанням. Це було підтвердженням його обов'язку зберігати та захищати давні знання і реліквії. Тобі відчував, що він знову повернувся до коренів, до місця, де його дух міг підкріпитися мудрістю і досвідом його предків.

Вздохнувши в останній раз, Тобі увійшов у номер готелю. Він відчував, що зараз важливо відпочити. Лягнувши на ліжко, він зробив це з великим відчуттям полегшення.

Вранці Тобі, Джеки і Кенджі вийшли з готелю, очікуючи машину. Вулиця була ще порожньою, і місто тільки починало прокидатися. Вони тихо переговарювалися, обговорюючи план на день.

— Кенджі, ти впевнений, що ми зможемо знайти все необхідне в храмі Коя? — запитав Тобі.

— Так, Тобі, — відповів Кенджі. — Монахи були дуже конкретні щодо свитка. Я впевнений, що він містить важливу інформацію.

Джеки, який стояв трохи осторонь, уважно слухав.

— Я готовий до всього, що може трапитися, — сказав він, стискаючи кулаки. — Нам потрібно бути обережними і діяти швидко.

Нарешті, під'їхала машина, і вони сіли в неї, готові вирушити до храму Коя. Сьогоднішній день обіцяв бути вирішальним у їхньому пошуку.

У машині їх зустрів брат Кенджі, Наото. Він привітався і тепло усміхнувся Джеки, передаючи йому відчуття гостинності.

— Доброго ранку, — сказав Наото, стискаючи руку Джеки. — Радий вас бачити.

— Доброго ранку, — відповів Джеки з посмішкою.

Машина рушила в дорогу, і незабаром вони опинилися за межами міста, де починалися мальовничі гірські пейзажі і густі ліси. 

Природа була вражаючою: високі гори, вкриті густим лісом, що піднімалися до самого неба, створювали відчуття спокою і величі. Вузька дорога вела через долини, де дзюркотіли чисті гірські струмки, а навколо розкинулися широкі зелені поля.

Ліс був наповнений життям: птахи співали в кронах дерев, а вдалині можна було почути шум водоспадів. Повітря було свіже, наповнене ароматами сосни і квітів, що створювало ідеальну атмосферу для роздумів і медитації.

Машина піднімалася все вище і вище, наближаючись до храму Коя, який був схований серед величних гір і тихих лісів. Ця дорога нагадувала Тобі про важливість його місії і силу, що приходила від його предків.

Кенджі озирнувся назад і сказав:

— Ми майже на місці. Храм Коя чекає на нас.

Тобі і Джеки переглянулись, відчуваючи, що кожен крок наближає їх до розгадки таємниці маски Менгу.

Вони під'їхали до храму Коя, де їх уже чекали монахи. Храм, оточений густими лісами і величними горами, виглядав велично і спокійно. Серед древніх стін відчувалася атмосфера старовини і мудрості.

Тобі, Джеки, Кенджі і Наото вийшли з машини. Монахи, одягнені в традиційні мантії, вітали їх з легким уклоном.

— Ласкаво просимо, — сказав один з монахів, звертаючись до Тобі. — Ми чекали вас. Свиток готовий для перегляду.

Тобі кивнув, дякуючи за привітання.

— Дякую вам за те, що зберігали ці реліквії стільки років, — сказав він, поглянувши на Кенджі.

Монахи повели їх до храму, де у внутрішньому залі вже був підготовлений стіл зі свитками. Один із монахів обережно розгорнув свиток, виявляючи стародавні символи і малюнки.