Читати книгу - "Заборонені почуття , Rexana Keys"

— Більше ніж ти можеш уявити! Я навіть не знаю, що сказати.

— Тоді просто насолоджуйся вечерею, — сказав Ден, подаючи келих з вином. — За нас!

— За нас! — я підняла  келих, і посміхнулася Дену.

Ми  сіли за стіл, сміялися, обговорювали плани на майбутнє і згадували найсмішніші моменти з не такого далекого  минулого. Вечір пройшов у приємній атмосфері, а зорі на небі лише підкреслювали романтику моменту.

Коли вечеря закінчилася, я, все ще захоплена атмосферою, потягнула Дена за собою до квартири.

— Тепер моя черга робити сюрприз.Продовжимо наш вечір? — запропонувала я. 

— Мг.. цікаво , що ти підготувала — запитав Ден, усміхаючись.

— Побачиш.- Я встала навшпиньки і наші губи торкнулися . Поцілунок був ніжним. З кожним моментом наші рухи були такими жаданими. Я повільно почала знімати светр з Дена , на що він трохи здивувався. 

-Ти впевнена ?- запитав Ден трохи відсторонившись. Не в силах нічого сказати я знову торкнулася його губ , і ми продовжили. Це наша перша близькість. Так ми зустрічалися , і я залишалася в Дена неодноразово на ніч , але переходити межу я не наважувалася,та й Ден не наполягав , а саме зараз я хотіла цього найбільше

.Я прокинулася одна. Перші секунди ще була в солодкій омані, що він поруч — досі відчувала на своїй шкірі тепло його рук, уявляла, як він посміхається, ледь привіткривши очі. Але… нікого не було. Порожнє місце поруч холодне. Його запах ще залишився на подушці, та це тільки підкреслювало його відсутність.

Я обвела поглядом спальню, але все виглядало як завжди —  лише постіль трохи розкидана, тиша і ніяких слідів його присутності. Раптом в мене з’явилось гостре бажання знайти його. Я підвелася, одягнулася і пішла оглядати кімнати. Кухня, вітальня, навіть його робочий кабінет — скрізь було порожньо. Я пройшла всі кімнати, але ніде не було ані звуку, ані натяку на його присутність.

З важким серцем повернулася до спальні. Я знову лягла на ліжко, натягнула ковдру аж під підборіддя і заплющила очі, намагаючись повернути в пам’ять кожен момент, кожну деталь нашої ночі. Його обійми, теплий шепіт, відчуття, ніби ми були тільки одне для одного. Ці спогади змушували серце битись швидше, але водночас залишали якийсь незрозумілий сум. 

Після  декількох хвилин занурення у свої думки, я зрозуміла, що так і пролежу тут весь день, якщо не піднімуся. Сили повернулися, і я вирішила піти на кухню. Трохи повагавшись, приготувала собі легкий сніданок. Відчула, як це трохи відволікає, допомагає повернутися до реальності. Взяла собі чашку кави і вирішила подивитися фільм, щоб остаточно прогнати з голови всі ці тривожні думки.

Ноутбук Дена лежав на столі. Я усміхнулася, подумавши, як це типово для нього — залишити речі, де попало. Відкрила його, знайшла фільм і, зручно вмостившись, почала дивитися. Захопилася сюжетом, насолоджувалася моментом, коли на екрані з’явилося повідомлення.

Я спочатку не звернула увагу, та потім інтерес взяв гору. У глибині душі я довіряла йому і не мала потреби перевіряти його особисті повідомлення. Але цікавість — підступна річ. Хочеш не хочеш, а вона прокрадається, заповнюючи всі думки. Можливо, це щось важливе, щось, що розкриє мені частину його життя, про яку я не знала?

І ось я сиджу, дивлюся на повідомлення і вагаюся. Чи варто відкривати ? Чи можу я дозволити собі цей маленький крок у його світ, так само, як він дозволив мені бути частиною його ночі?

Секунда вагань — і я натиснула, відкриваючи повідомлення. Очі ковзнули по рядках, і від них стало холодно. Це було повідомлення від якоїсь дівчини.

"Привіт, Ден. Я чекала на твоє повідомлення. Ти обіцяв, що ми зустрінемося . Напиши, коли будеш вільний. Ти знаєш, як мені тебе бракує."

Зненацька у грудях запекло. Немов би хтось стиснув моє серце, і це відчуття стало сильнішим з кожним прочитаним словом. Хіба таке можливо? Він, з ким я провела таку близьку і незабутню ніч, міг одночасно бути з кимось іншим?

Далі я вже не контролювала себе. Відкрила його листування, хоч і відчувала, що не повинна цього робити. Розгорнула переписку з нею. Слова лилися, кожне, немов шип, пронизувало мене.

Виявилось, що вони спілкувались давно. Були жарти, випадкові фото, милі повідомлення. Він писав їй, що скучає, обіцяв зустрітися. Мені не вірилося, що це все — про нього. Той самий Ден, який вчора тримав мене в обіймах і, здавалося, дивився на мене так, наче я була єдиною у його світі.

Я читала й перечитувала. З кожним новим повідомленням, з кожним натяком на їхні зустрічі, ревнощі перетворювались на холодну злість, яка наростала всередині. Мені здавалося, що ось-ось, і я вибухну від обурення. Як він міг? Чому? Ці питання стали гучними, як вибух.

Зібравшись, я закрила ноутбук і обережно повернула його на місце, ніби це могло стерти все побачене. Швидко зібрала свої речі, не бажаючи залишатись тут ні на хвилину. Я вийшла з квартири, відчуваючи, як моє серце розривається навпіл, але зовнішньо зберігаючи холодну стриманість. Сіла у таксі і повернулась додому, в пустий простір, де, як я думала, нарешті зможу знайти тишу — тишу від нього, від всіх цих почуттів і від болю, який він мені завдав.