Читати книгу - "Червоне і чорне"

«Lascia fare a me».

Покладіться на мене, — переклав старший хлопчик.

— Саме так, юний мій сеньйоре. Отже, сеньйор Джіованноне каже мені: «Caro[17], перш за все підпиши цей контракт». Я підписую, він мені дає три дукати. Ніколи до того часу я не бачив стільки грошей. Потім він пояснює мені, що я повинен робити.

На другий день я прошу аудієнції у грізного сеньйора Цінгареллі. Його старий камердинер мене впускає.

«Чого тобі треба, шибенику?» — питає Цінгареллі.

«Маестро, — кажу я йому, — я каюсь у своїх помилках; я більше не тікатиму з консерваторії, перелазячи залізну огорожу. Я вчитимусь тепер вдвоє старанніше, ніж досі».

«Якби я не боявся зіпсувати найкращий бас, який я будь-коли чув, я б тебе посадив у карцер, на хліб і на воду, ти б посидів так тижнів зо два, негіднику».

«Маестро, — знов починаю я, — я тепер буду зразковим учнем у всій школі, credete a me[18]. Але я прошу вас, будьте такі ласкаві, якщо хто-небудь проситиме, щоб ви мене відпустили співати в місті, відмовте йому. Благаю вас, скажіть, що ви не можете».

«Та якому дурню спаде на думку просити за такого шибеника, як ти? Невже я дозволю тобі покинути консерваторію? Ти що, глузуєш з мене? Ану, забирайся геть, — сказав він, намагаючись дати мені ногою в зад, — геть, а то — начувайся — потрапиш ти в мене у карцер на хліб воду!»

Через годину до директора з'являється сеньйор Джіованноне.

«Я прийшов просити вас, від вас залежить мов щастя, — каже він. — Віддайте мені Джеронімо. Хай він поспіває в моєму театрі, і цієї ж зими я зможу видати заміж дочку».

«Навіщо тобі цей гультяй? — питав його Цінгареллі. — Ні, я не згоден, не віддам його нізащо; та, зрештою, коли б я навіть погодився, він ніколи в світі не захоче кинути консерваторію. Він тільки що заприсягнув мені в цьому».

«Ну, якщо така справа, — поважно каже Джіованноне, витягаючи з кишені мій контракт, — саrtа саrtа[19] — ось його підпис».

Тут Цінгареллі, не тямлячи себе від люті, щосили смикає дзвоник:

«Вигнати Джеронімо з консерваторії!» — кричить він несамовито.

Ось так мене й вигнали, а я реготався на все горло. Того самого вечора я співав арію Moltiplico. Полішинель збирається одружитись і перелічує на пальцях речі, потрібні йому, щоб завести господарство, весь час збиваючись з рахунку.

— Ах, пане, зробіть ласку, заспівайте нам цю арію, — сказала пані де Реналь.

Джеронімо заспівав, і всі сміялись до сліз. Сеньйор Джеронімо пішов спати тільки о другій годині, зачарувавши всю сім'ю своїми манерами, чемністю й веселою вдачею.

На другий день пан і пані де Реналь дали йому листи, потрібні для того, щоб бути рекомендованим до французького двору.

«Отже, скрізь панує фальш, — думав Жюльєн. — Тепер сеньйор Джеронімо поїде в Лондон на шістдесятитисячну платню. А без спритності директора СанКарліно про його божественний голос дізналися б, мабуть, років через десять… Слово честі, я волів би краще бути цим Джеронімо, ніж паном де Реналем. Правда, співака не так поважають у суспільстві, зате в нього не мав таких неприємностей, як оці торги, та й живеться йому веселіше».

Одна річ дуже дивувала Жюльєна: тижні, які він провів на самоті у Вер'єрі, в домі пана де Реналя, були для нього сповнені щастя. Огида й нудьга проймали його тільки під час званих обідів. Зате на дозвіллі він міг без перешкоди читати, писати, міркувати в порожньому домі. Його сліпучі мрії не порушувалися щохвилини жорстокою потребою вгадувати порухи ницої душі, та ще й обманювати її лицемірними вчинками і словами.

«Може, щастя ось тут, зовсім близько?.. Адже на таке життя не треба багато грошей. Я можу або одружитись з мадемуазель Елізою, або стати компаньйоном Фуке… Проте хоч подорожній, піднявшись на круту гору, з насолодою сідає відпочити на її вершині, чи був би він щасливий, коли б його примусили відпочивати вічно?»

Пані де Реналь мучили страшні думки. Всупереч своїм попереднім намірам, вона розповіла Жюльєнові всю історію з торгами. «Здається, я для нього ладна порушити всі свої клятви!» — думала вона.

Не вагаючись, вона пожертвувала б своїм життям, щоб урятувати свого чоловіка, якби життя його було в небезпеці. Це була саме така великодушна і романтична натура, для якої бачити можливість доброго вчинку і не зробити його є джерелом таких тяжких докорів сумління, наче злочин уже вчинений. І все-таки траплялись такі жахливі дні, коли вона не могла позбутись думки про те, яке б це було щастя, якби вона раптом овдовіла й могла одружитися з Жюльєном. Він любив її синів далеко більше, ніж їхній батько; і вони, незважаючи на всю його суворість, ніжно любили його. Вона добре розуміла, що, якби вона одружилась з Жюльєном, їй довелося б покинути Вержі з його милими К для неї тінистими садами. Вона уявляла собі, як жила б у Парижі, продовжуючи виховувати своїх дітей так, що всі захоплювалися б ними. Діти, вона сама, Жюльєн — всі були б такі щасливі!

Дивний наслідок шлюбу, яким його зробило XIX сторіччя! Нудьга подружнього життя знищує кохання, коли воно й було перед весіллям. І разом з тим, як сказав один філософ, шлюб скоро викликає в чоловіків, — досить багатих, щоб не працювати, — глибоку байдужість до мирних сімейних радощів. А серед жінок — тільки дуже сухі серцем не починають мріяти про кохання.

Це філософське міркування примушує мене простити пані де Реналь, але у Вер’єрі не прощали; хоч вона не знала цього, в місті тільки й бул9 розмов, що про скандальну історію її любовного зв'язку. Завдяки цій видатній події осінній сезон був не таким нудним, як звичайно.

Осінь 1 частина зими минули дуже швидко. Довелося покинути %ліси Вержі. Порядне товариство Вер'єра вже починало обурюватись, що його лихослів'я так мало зачіпало пана де Реналя. Не минуло й тижня, як деякі поважні особи, що, бажаючи винагородити себе за свою звичайну серйозність, з радістю беруть на себе такі місії, подбали збудити в ньому найжахливіші підозріння, хоч і робили це дуже обережно.

Пан Вально, проводячи свою потайну гру, влаштував Елізу в одну благородну й поважну родину, де було п'ять жінок. Еліза, побоюючись, як вона казала, не знайти собі місця взимку, погодилась перейти в цю сім'ю на дві третини платні, яку діставала в пана мера. Потім цій дівчині спало на думку піти на сповідь