Читати книгу - "Постріл із глибин"

Два кораблі були крейсерами — «Бристоль» та «Ессекс», а третій — один із лайнерів «Кунард» «Каронія», який переобладнали під військове застосування та озброїли. Колись Тьорнер був капітаном «Каронії». Крейсери зайшли з правого борту «Лузитанії», а «Каронія» — з лівого. Кораблі трималися на відстані приблизно в один кабельтов, еквівалент десятої частини морської милі, або приблизно 180 метрів. Усі три кораблі спустили на воду по невеличкій шлюпці, які почали веслувати до «Лузитанії» крізь «вири туманних вітрил»[317], як згадував капітан Джеймс Біссет, командир «Каронії». На шлюпках везли пошту, адресовану в Англію. «Бриз майже не торкався поверхні океану, — писав Біссет. — Кораблі окутував легенький туман, наче саван».

Біссет побачив капітана Тьорнера на містку поруч із капітаном екіпажу Андерсоном. З обома чоловіками він був добре знайомий. За декілька років до того Біссет працював під командуванням обох на старому пасажирському лайнері «Умбрія».

Тьорнер та Андерсон вийшли на крило містка по лівому борту та жестом привіталися з офіцерами, які стояли на містку «Каронії». Тут усі були знайомі один з одним і працювали під командуванням один одного багато років. Після цього Тьорнер та Андерсон повернулися в приміщення на містку, а на крило містка з правого борту вийшов другий помічник капітана Персі Геффорд. «Ми з ним були добрими друзями», — згадував Біссет. До того як вони почали працювати в «Кунард», вони разом працювали на старому трамповому судні. Більш за все Геффорд завжди хотів ходити на «Лузитанії», і «нарешті він опинився там», писав Біссет.

Чоловіки за допомогою жестів та прапорців обмінювалися привітаннями та побажаннями.

«Усього найкращого!»

«Щасти!»

«Хорошого плавання!»

Шлюпки відчалили від «Лузитанії» та попрямували назад до своїх кораблів, і капітан Тьорнер наказав виходити на максимальну швидкість. «Повний уперед». Величезні гвинти «Лузитанії» здійняли водоспади води за кормою, і корабель почав рухатися. Тьорнер тричі дав гудок у туманний горн — «моряцьке прощання».

Зазвичай топки та котли «Лузитанії» під час переходу завантажені на повну та дим виривається з усіх чотирьох труб. Зараз же під час війни серйозна криза змусила «Кунард» заощаджувати кошти. Тому ще минулого листопада Тьорнер отримав наказ запускати тільки три з чотирьох котелень судна — так споживання вугілля зменшиться на 1600 тонн за один перехід[318]. Але це також зменшувало й швидкість на 16 відсотків — з 25 вузлів до 21. Іронія долі в тому, що саме таку швидкість спочатку вимагали від корабля. Здавалося б, не така вже й значна втрата, але за такої швидкості відстань, яку «Лузитанія» проходить за день, зменшується на 100 морських миль, а сама подорож стає на один день довшою.

Член команди одного з військових кораблів зробив фотографію — вважається, що це останній знімок «Лузитанії». У кадрі видно корабель, який з хмарами диму, що вириваються з труб — лише з трьох, — зникає в туманній Атлантиці. «Кунард» не робила офіційних заяв щодо змін у швидкості, і мало хто з пасажирів про це знав, якщо взагалі хтось знав.

Перехоплені звіти про місце перебування: U-20, субота, 1 травня 1915 року[319]

2:00 [ранку]: «Зона 25Б — 7 (55.21 пн. ш., 3.15 сх. д.)»

4:00: «Зона 157А — 5 (55.39 пн. ш., 2.45 сх. д.)»

6:00: «Зона 124А— 5 (55.51 пн. ш., 2.15 сх. д.)»

8:00: «Зона 59А — 5 (56.15 пн. ш., 1.18 сх. д.)»

Зв’язок припинився.

О 8:25 у п’ятницю Фейр-Айл з’явився попереду по правому борту, на відстані у три морські милі, але Швіґер ще не міг розгледіти Мейнленд — найбільший острів з Оркнейського архіпелагу коло північного узбережжя Шотландії, — хоча його височину вже мало бути видно з лівого борту[320].

На третій день після виходу на субмарині запанувала напруга. U-20 якраз мала вийти з «Веселого Ганса» та ввійти в щільно патрульовані води Північної Атлантики, на північ від Шотландії. Тут недалеко розташовувалась велика британська база у Скапа-Флоу, так що Швіґер не здивувався, коли ледь устиг занести дані про своє положення в журнал, як побачив удалечині два есмінці. Вони йшли так цілеспрямовано, що не було жодних сумнівів: вони на патрулюванні.

Швіґер наказав швидко зануритися, сам спустився в рубку та закрив за собою люк.

Теорія занурення нічого складного собою не являла, але на практиці це був складний та небезпечний процес, який потребував часу та залишав субмарину беззахисною[321]. Тренована команда могла лише за 75 секунд занурити субмарину класу U-20 з повного поверхневого положення на глибину достатню, щоб уникнути зіткнення