Читати книгу - "Трикутний капелюх"

— Ну, починаймо!

— Тихо!..

І заскрипіли пера.

Шість облич прибрали відсутнього виразу, точніше — п’ять, бо свого я бачити не міг. Згодом на обличчях почали відбиватися то радість, то жах, то ніжність, то сарказм…

Уява кожного полинула за межі кімнати, думки злітали до небес, спускалися на землю, відвідували далекі країни, побували в різних епохах серед знайомих тільки їм персонажів.

Невдовзі Егілас пригадав, що на нього чекає Люка, який дуже хворий, отож він покинув нас, написавши лише кілька рядків.

А ми п’ятеро і далі зазнавали мук творчості, бо ж відомо, що кожен поет надихає себе для цього за власним рецептом.

Івон хмурив брови, як Юпітер.

Ларра куйовдив волосся.

Боннат лоскотав собі губи кінчиком пера.

Паласіо тер перенісся, де, як кажуть, знаходиться пам’ять.

Я безтямно крутився на стільці, аж поки не вмостився на ньому по-турецькому.

І усі ми несамовито курили.

Менш як за півгодини п’ять новел були закінчені.

Творіння Ларри належало до жанру мисливських усмішок. Автор захоплювався полюванням, тому й героєм його новели не міг бути ніхто інший, як собака. Стосовно ж героїні, інтендантової вдови, то зайве говорити, що волосся на голові у неї було біляве, золотисте, ба навіть рудувате. Але ж «чому вона білява?» Зараз дізнаєтесь! Як тільки собака здох, Аніта, інтендантова вдова, геть посивіла. Та ні! Аніта, власне, вже кілька років була сива, але фарбувала волосся еліксиром — сумішшю, куди входив не знаю вже який складник, що був продуктом життєдіяльності собаки. Тому Аніта й була білява! Головна ж якість оповідання полягала в глибокій обізнаності, яку продемонстрував Ларра, розповідаючи про полювання на дрібного звіра.

Боннат написав чарівну статтю на французький манір, повну несподіванок. Спершу він заперечив, що Колумб відкрив Америку, а потім змалював загибель англійського корабля та появу в Бразілії білявої дівчини, викинутої на берег хвилями. Бразільці, які ніколи не бачили такого волосся, природно, запитували одне одного, «чому вона білява?», і, увірувавши, що дівчина спустилася з небес, започаткували в її честь нову релігію. Потім ця білявка, як засновниця філантропії в Бразілії, набула рис авторки «Хатини дядька Тома», яку мій бідний Августін чомусь ненавидів з усією силою своєї доброї натури.

Івон створив новелу дуже своєрідну. Ми тоді дійшли думки, і я тепер повторюю це, що його новела була найкращою, особливо вона вражала комічною серйозністю стилю! Місце дії новели — Америка (як бачите, ми добре-таки помандрували за ці півгодини!). Вмирала одна дуже стара дама, геть сива, проте усі називали її «Білявою». Так от, парафіяльний священик відмовляється соборувати її в таких міркувань: «Цю жінку звуть «Білява», бо замолоду в неї було біляве волосся. А волосся біляве тому, що вона англійка. Англійці — протестанти, отож я не хочу мати справи з цією білявкою».

Зрештою з’ясовується, що: сеньйора мала волосся не біляве, а каштанове; вона була не протестантка, а католичка, папістка, римлянка; звали її «Білява», бо вона любила одного іспанця на прізвище «Білявий»; і що найцікавіше — священик був той самий іспанець. У кінці новели старі впізнають одне одного, згадують молоді роки, життя свого покоління, і помирають дуже зворушливо й по-християнському.

Новела Паласіо мінилася каламбурами. Одна сеньйорита з Хаену в свої шістнадцять років збагнула, що така жінка, як вона, повинна діяти, а не сидіти склавши руки. І вона поділила свою душу між двома женихами. Не знаю, підступами якого диявола дійшла наша сеньйорита до того, що втекла з одним з них. Другий жених почав переслідувати її… і вийшло так, що, в’їжджаючи до Мадріда разом з нею, він не впізнав її. А річ ось у чому: Антоніта була смаглявкою з чорними очима і чорним, як воронове крило, волоссям; та завдяки рисовій пудрі, блакитним окулярам і світлій перуці вона стала схожа на північну сильфіду[75]. Вже в Мадріді їй випала нагода прийти поночі на побачення з другим женихом, і трапилося непередбачене: в гудзиках його манишки заплуталося пасмо її волосся. Повернувшись додому та добре роздивившись, він побачив, що воно чорніше за терен.

— Чому ж вона білява? — вигукнув збентежений коханець. — Коли ми зустрілися, в неї було золотисте волосся!.. Звідки ж на грудях у мене взявся цей чорний знак?

Скоро все з’ясувалося: обидва коханці кинули Антоніту, і від душевного потрясіння волосся в неї побіліло.

Що ж до моєї новели (єдиної, яку я можу навести тут повністю, бо кожен забрав свою з собою), то ось її зміст.

Є щось величне в екстазі індійців.

Які прекрасні індійські ночі!..

Читач:

— Невже ви самі їх бачили?

Ні, друже! Я просто уявляю їх собі, а в Індії ніколи не був, проте дуже хочу побувати там. От якби влада заслала мене, приміром, на Філіппіни, то я мимохідь міг би побачити й Індію.

Читач:

— Дайте лише привід, зашлють.