Читати книгу - "Вождь червоношкірих (Збірник)"

У свою чергу Тоня, хоч і зростала у злиднях, вигляд мала на мільйон доларів. Чорне як вороняче крило волосся з рівним проділом посередині було охайно скручене у тугий вузол, а великі очі, повні латиноамериканської печалі, робили Тоню схожою на Мадонну. У кожному русі дівчини, у самій її сутності відчувалися прихований вогонь і пристрасне бажання зачаровувати, успадковані від циганок із баскійських провінцій. Колібрі звила гніздечко глибоко в серці дівчини, помітити її було важко, хіба що ясно-червона спідниця і темно-синя блуза натякали на вередливу пташку.

Новоявлений бог сонця попросив ковток води. Тоня принесла червоний глечик, котрий висів, захований у кущах. Сандридж спішився, гадаючи, що таким чином завдасть Тоні менше клопоту.

Я не факір і не вмію читати думки, приховані у людському серці, але за правом літописця можу стверджувати, що чверть години потому Сандридж учив Тоню плести шестистренговий сиром'ятний аркан, а Тоня пояснювала йому, що якби не англійська книжечка, подарована мандрівним падре, і не маленьке кульгаве козеня, яке вона годує з пляшечки, їй було б дуже-дуже самотньо. Останні свідчення наштовхують на думку, що Малюку варто було би приділяти більше уваги тилам, а сарказм генерал-ад'ютанта був невиправданий.

У таборі біля водопою лейтенант Сандридж проголосив і особливо підкреслив намір або змусити Малюка Сиско наїстися чорної землі прерії в околицях Фріо, або поставити його перед суддею і присяжними. Похвальне бажання для рейнджера! Двічі на тиждень лейтенант їздив до переправи Самотнього Вовка на Фріо і допомагав тоненьким спритним пальчикам Тоні розв'язувати заплутану справу виготовлення нового аркана. Плетіння шестистренгової мотузки — це така річ, якої важко навчитися, але вчити дуже легко.

Рейнджер знав, що може наразитися на Малюка щоразу, коли наближається до джакалю. Сандридж тримав зброю під рукою і уважно спостерігав за стіною кактусів позаду хижки Тоні. Лейтенант хотів одним пострілом здобути і коршака, і колібрі.

В той час як золоточубий орнітолог чітко дотримувався визначеного плану, Малюк Сиско займався своєю професійною діяльністю. Він байдуже розстріляв сапун у невеличкому ковбойському поселенні Квінтана-Крік, убив начальника місцевого поліцейського відділку (всадивши кулю прямісінько у залізний значок) і залишив місто похмурий і незадоволений. Хіба митець у царині вбивства здатен отримати насолоду від перемоги над стариганем із револьвером тридцять восьмого калібру?

Дорогою Малюка раптом охопила непереборна туга, котру рано чи пізно відчує чоловік, коли злі вчинки перестануть тішити його самолюбство. Малюк засумував за коханою жінкою, яка сказала б, що любить його, незважаючи ні на що. Жінкою, яка назвала б його кровожерливість хоробрістю, а жорстокість — силою. Вбивці захотілося, щоб Тоня принесла йому води в червоному глечику, захованому серед кущів, і розповіла про козеня, яке вона годує з пляшечки.

Малюк звернув на поросле кактусами плато, яке простягалося на десять миль уздовж Арройо-Ондо, закінчуючись біля переправи Самотнього Вовка на Фріо. Чалий, компас у голові якого не поступався аналогічному пристрою в головах коней, котрі щодня возять пасажирів круговими маршрутами по місту, радісно заіржав. Крапчастий розумів, що незабаром уже, припнутий довжелезною мотузкою, він пощипуватиме густу травичку, доки Одисей відпочиватиме від довгих мандрів під солом'яною стріхою палацу чаклунки Кірки.

В Техасі шлях подорожнього крізь кактусові зарості набагато самотніший і неймовірніший за маршрут дослідника басейну Амазонки. З гнітючою одноманітністю і разючим розмаїттям зловісні кактуси найвигадливішої форми здіймають угору покручені стовбури і товсті наїжачені лапи, щоб перекрити шлях. Розкішна зелено-сіра диявольська рослина, здатна жити без дощу і чорнозему, здається, знущається з очманілого від спеки мандрівника. Сотні разів закручується кактус навколо привітної і прямої на вигляд стежини лише для того, щоб заманити вершника до колючого глухого кута. Невдасі залишається лише відступати (якщо у нього вистачить на це сили), остаточно заплутавшись у сторонах світу.

Заблукати у кактусових хащах означає загинути смертю злодія, прибитого цвяхами на хресті, в оточенні химерних тіней пекельних духів.

Така доля не лякала Малюка і його чалого. Петляючи, повертаючи, кружляючи, простуючи найнеймовірнішою і найнеочікуванішою стежиною, якою коли-небудь ступала людська чи кінська нога, вірний коник із кожним колом і рогом скорочував відстань між господарем і переправою Самотнього Вовка.

Щоб час збігав швидше, Малюк заспівав пісню. Одна-єдина мелодія була відома Малюкові — і він наспівував її; один-єдиний кодекс честі знав Малюк — і неухильно його дотримувався, одна-єдина дівчина на світі існувала для нього — та, котру Малюк називав коханою. У його традиційному світогляді не було місця для сумнівів чи вагань. Голос Малюка хрипів, як у застудженого койота, але це не зупиняло самотнього вбивцю, коли йому кортіло затягнути свою пісню. Це була звичайна пісня краю таборів і стежок, яка починалася так:

І далі в тому ж дусі. Чалому завивання було не в дивину, тож він не звертав на нього уваги.

Втім, бувають моменти, в які навіть найкращий співак вважає за потрібне замовкнути. Коли до джакалю Тоні залишилось менш як дві милі, Малюк неохоче припинив співи. Не те щоб він уважав свій голос неприємним чи немелодійним, просто цього вимагала елементарна обережність.

Стежка нагадувала арену цирку, але крапчастий чалий упевнено долав колючий лабіринт, доки відомі тільки вершникові вірні ознаки не підказали, що до переправи вже рукою кинути. За хвильку в просвітку між кактусами вигулькнула солом'яна стріха джакалю і кам'яне дерево, яке зросло на березі струмка. За кілька кроків Малюк зупинив коня і почав пильно вдивлятися у щілини між заростями. Нарешті він спішився, кинув повіддя і вирушив далі на своїх двох, крадучись нечутно і непомітно, як індіанець. Тренований чалий застиг, не зронивши ні звука.

Малюк безшумно підповз до краю хащі й заліг у засідці в густому скупченні кактусів.

За десять ярдів від схованки у затінку джакалю сиділа Тоня