Читати книгу - "Шхуна «Колумб», Микола Петрович Трублаїні"

Коли зовсім смеркло, «Буревісник» з погашеними вогнями йшов перемінним ходом, обслідуючи квадрат за квадратом район можливого перебування підводного човна. Вахтові на палубі вдивлялися в темряву, слідкуючи за вогнями пароплавів та рибальських суден. Вони обійшли два пароплави, і ті навіть не помітили, що близько біля них був військовий корабель.

Основну роботу під час розвідки виконували слухачі на гідрофонах. Ці спеціальні прилади вловлюють на значній віддалі різні шуми і звуки в морі. Ними однаково користуються як кораблі для підслухування підводних човнів, так і підводні човни для підслухування надводних кораблів. За бортами есмінця повисли широкі розтруби — збирачі звуків, а на самому есмінці, припавши до навушників, слухачі «вислухували» море, наче лікар груди хворого.

Ці прилади дуже точні. Одного разу американський есмінець напав на німецький підводний човен і закидав його глибинними бомбами. Після атаки слухачі на гідрофонах чули, як слабо працювали машини човна, що лежав на грунті, але ось машини стихли. Після того слухачі вловили двадцять чотири постріли. То кінчала самогубством команда пошкодженого підводного човна, переконавшися, що врятуватись не можна. Можливо, це вигадка, але серед моряків вона дуже поширена і навіть наводиться у спеціальній літературі.

Цілу ніч ходив «Буревісник», і слухачі не залишали своїх апаратів. Лише раз вони чули звуки, схожі на роботу гвинтів підводного човна. Як тільки про це сповістили командира, він наказав спинити машини. В машинному відділі все стихло. Корабель рухався за інерцією. І майже в ту мить слухачі перестали чути звуки, які здавалися їм характерними для підводного човна. Тільки один запевняв, що він після того секунд десять вловлював ледве чутний шум від обертів гвинта. На це йому відповіли, що то, мабуть, він чув роботу гвинтів «Буревісника».

Майже годину есмінець стояв непорушно. Та хоч як прислухалися спостерігачі, ніхто не чув більше нічого підозрілого. Нарешті, командир наказав дати есмінцю тихий хід.

Ще раз пізно вночі гідрофони вловили віддалений вибух, і більше ніякі звуки не викликали жодних підозрінь.

Проходивши цілу ніч, перед ранком вирішили повертатися. «Буревісник» одійшов від Лебединого острова більш як на сто кілометрів. Взяли курс на Соколину бухту. Ішли поспішаючи. Трофімов хотів швидше довідатися, як минула остання ніч.

Ясного, веселого ранку підійшли до острова і увійшли в бухту. Патрульна шлюпка вийшла назустріч. Зрівнявшись із шлюпкою, командир гукнув у трубку привіт червонофлотцям і спитав, що нового. У відповідь зазвучало гучне «здрастуйте», а після того слова лейтенанта;

— В бухті все спокійно.

«Буревісник» кинув якір ближче до висілка.

За Людою клацнув автоматичний засув у дверях. Перед нею на підлозі, обпершись спиною об стіну, сидів Марко, а біля нього стояла навколішки Яся з мокрою шматиною в руках. Приміщення було таке тісне, що коли б вони разом хотіли лягти на підлозі, то не змогли б поміститися. Там не було жодної речі, лише підлога, стіни і стеля з лампочкою над дверима. Стеля звисала так низько, що Люда відчувала, як торкається її волоссям. Коли дівчина побачила своїх друзів, то навіть скрикнула від радості. Вона знов відчула себе серед своїх, рідних, після тяжкого допиту, коли Анч ставив їй численні запитання, на які вона мусила негайно вигадувати відповіді. Вона бачила — загарбники тим відповідям не дуже йняли віри, але тому, що дівчина відповідала на кожне запитання, вони поводилися з нею досить чемно. Тепер, коли дівчина опинилася біля товаришів, вона зраділа, але одночасно здригнулась од болю, побачивши побитого Марка. Нахилилась до нього, наміряючись спитати, як хлопець себе почуває, але враз завмерла, почувши лайку:

— Негідниця, боягузка! Геть від мене!

Люду навіть охопив ляк, але, глянувши Маркові у вічі, вона зрозуміла його. Марко боявся, чи не підслухують їх, і продовжував гру, розпочату в каюті командира підводного човна.

Люда сіла поруч нього, не кажучи жодного слова. Вона посміхнулась йому, але Марко одвернувся. Цього дівчина вже не розуміла: адже вони були тут самі.

Яся не знала, в чому річ, і тому здивовано позирала то на Люду, то на Марка, не наважуючись що-небудь сказати.

Юнга простягся і повернувся спиною до Люди. Дівчина продовжувала сидіти непорушно. Через деякий час відчула, що Марко взяв її за лікоть і міцно стиснув. Потім потис кілька разів усією рукою, а після цього лише великим пальцем. Вона не розуміла, в чім річ. Потискування продовжувалось. Це їй щось нагадувало, але що саме? Він тисне то всією рукою, то лише великим пальцем. Між цими потискуваннями певні інтервали. Так… так… один всією рукою, один пальцем, два всією рукою, інтервал, один пальцем, два всією рукою, один пальцем, інтервал, один всією рукою, один пальцем… Що ж це таке? Ага! Крапка, крапка, крапка, інтервал. Крапка, тире, крапка, крапка, інтервал. Крапка, крапка, тире, інтервал. Крапка, крапка, крапка, крапка, інтервал. Крапка, тире, інтервал. Крапка, тире, тире, тире. Тепер вона зрозуміла: Марко розмовляє азбукою Морзе. Так ніхто їх не почує й не побачить. Вона напружує пам'ять, пригадує знаки азбуки Морзе.

Марко розказував, як допитували його та Ясю, і побоювався, що їх можуть не лише підслухувати, але якимось непомітним способом підглядати, тому треба дуже стерегтися. Він питає про її допит. Люда докладно розповідає. Вона багато повигадувала про військові кораблі, про різні зміни на острові та на узбережжі. Питали про батька, про торіаніт, але вона все чисто переплутала. Тільки, здається, їй не дуже вірять. Вона згодна з Марком — треба їх заморочити. Але їй тяжко бачити, як з ним поводяться. Хлопець відповідає, що так і повинно бути. Все одно доведеться загинути. Проте треба боротися, може, їм ще вдасться наробити диверсантам шкоди. Хай він загине першим, а вона нехай продовжує їх обдурювати. В такому становищі — це єдиний вихід. Зараз він пропонує почати вголос розмову. Хай вона пояснює йому, чому