BooksUkraine.com » Публіцистика » Моє життя та праця, Генрі Форд 📚 - Українською

Читати книгу - "Моє життя та праця, Генрі Форд"

150
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Моє життя та праця" автора Генрі Форд. Жанр книги: Публіцистика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 65
Перейти на сторінку:
власників таких лікарень, де намагаються турбуватися про те, щоб пацієнти лікувалися від тих хвороб, від яких вони страждають насправді, замість того, щоб лікуватися від недуги, яку вигадав собі перший-ліпший лікар. Професійна етика перешкоджає виправленню помилкового діагнозу. Лікар-консультант, якщо він не має дуже великої певності, ніколи не змінить діаг­нозу або режиму, якщо колега, що його запросив, не пого­диться з ним цілком, і навіть у цьому випадку все відбувається без відома пацієнта. Здається, панує думка, що хворий, особливо якщо він звертається до лікарні, стає власністю свого лікаря. Досвідчений лікар не стане експлуатувати своїх хворих, а той, хто знає трохи менше, на­впаки — буде. Багато лікарів, здається, надають незмінно­сті свого діагнозу такого ж значення, як одужанню своїх пацієнтів.

Мета нашої лікарні — порвати з усіма цими звичками та поставити на перше місце інтереси пацієнта. Тому це так звана закрита лікарня. Всі лікарі та доглядальниці отримують річну платню і не мають права практикувати поза лікарнею. У лікарні працює 21 лікар, ві­дібрані дуже ретельно, і їхня мінімальна платня — стільки, скільки во­ни могли б заробляти за найуспішнішої та широкої приватної практики. Жоден із них анітрохи не зацікавлений в пацієнті з фінансової точки зору, і жоден пацієнт не має права вдаватися до лікування стороннього лікаря. Ми охоче визнаємо роль і діяльність домашнього лікаря й аж ніяк не маємо наміру його витісняти. Ми приймаємо від нього хворих у тому випадку, коли він припиняє свою діяльність, і намагаємося якнайшвидше повернути пацієнта назад. Наша система робить для нас небажаним тримати пацієнта довше, ніж у цьому є потреба, ми не призначені до справ такого ґатунку. І ми готові в згаданому випадку поділитися нашими знаннями з домашнім лікарем, але поки пацієнт лежить у лікарні, ми беремо на себе повну відповідальність. Для сторонніх лікарів лікарня «закрита», що, однак, не виключає нашої співпраці з тими лікарями, які цього забажають.

Цікаво, як приймають пацієнта. Новоприбулого пацієнта спочатку оглядає головний лікар і потім передає для огляду трьом-чотирьом або й навіть більше, якщо по­трібно, лікарям. Це робиться незалежно від хвороби, через яку він потрапив до лікарні, адже відповідно до досвіду, що поступово накопичується, справа здебіль­шого в загальному стані пацієнта, а не в конкретній недузі. Кожен лікар робить повне обстеження та посилає свій висновок головному лікарю, не маючи можливості попередньо консультуватися з іншими лікарями. Таким чином завідувач лікарнею отримує щонайменше три, а ін­коли шість або сім ґрунтовних і абсолютно незалежних один від одного діагнозів. Усі разом вони складають історію хвороби без будь-яких прогалин. Ці запобіжні заходи запроваджені для того, щоб у межах наших су­часних знань забезпечити за можливості правильний ді­агноз.

Нині маємо в розпорядженні приблизно 600 ліжок. Кожен пацієнт оплачує за твердо встановленими розцінками кімнату, харчування, лікарські та хірургічні послуги до відходу включно. Спеціальних витрат не існує, окремих доглядальниць — також. Якщо хворий вимагає більшого догляду, ніж можна вимагати від присутніх у цьому відділенні доглядальниць, то без жодних доплат додається зайва доглядальниця. Але це трапляється рідко, адже пацієнти згруповані за адекватним для них доглядом. Од­на доглядальниця залежно від складності хвороби догля­дає двох, п’ятьох або й більше пацієнтів. Однак у жодної немає більше сімох підопічних. Унаслідок наших пристосувань доглядальниця в змозі без сторонньої допомоги доглядати за сімома легко хворими. У звичайній лікарні доглядальниці змушені виконувати безліч зайвих рухів. Вони більше гають часу на біганину, ніж на догляд за хворими. Ця лікарня пристосована для заощадження кроків. Кожна кімната — щось цілісне, і подібно до того, як ми прагнули усунути кожен зайвий рух на нашому заводі, ми вчинили й тут. Пацієнти платять за кімнату, догляд і лікарські послуги по 4,5 долара на день. Ця ціна буде знижена за розширення лікарні. Оплата за велику операцію становить 125 доларів, за меншу — за твердо встановленим тарифом. Усі ціни визначені у вигляді експеримен­ту. Лікарня точно так само, як і фабрика, має свою систему і план, розрахований на те, щоб відшкодовувалися всі витрати.

Вочевидь, немає жодних підстав для того, щоб цей дослід не вдався. Його успішність — винятково питання ор­ганізації та розрахунку. Та ж сама організація, яка дозволяє фабриці досягти надзвичайних результатів, підійме до вищого ступеня і роботу лікарні й одночасно зменшить ціни настільки, щоб зробити її доступною для всіх. Єдина різниця між розрахунком коштів для фабрики та лікарні в тому, що лікарня, на мою думку, не повинна працювати з прибутком, хоча експлуатація та погашення мають бути узяті до уваги. Станом на зараз у цю лікарню вкладено близько дев’яти мільйонів доларів.

Якщо б нам лише вдалося скасувати добродійність, то гроші, які тепер укладені в доброчинні установи, могли б улитися в розширену промисловість і сприяти виробниц­тву дешевших товарів і більшої їхньої кількості. Це не ли­ше зняло б із суспільства тягар податків, але й підняло б загальний добробут.

Якщо бажаємо скасувати в світі потреби благодійно­сті, то мусимо мати на увазі не лише економічні умови існування, а й недостатнє знання цих умов, що породжує страх. Проженете страх, і запанує самовпевненість. Доброчинності немає місця там, де є самовпевненість.

Страх — дитина впевненості, яка спирається на щось стороннє: на поблажливість старшого робітника, на успішність фабрики, на сталість ринку.

Звичка до невдач є матір’ю страху. Вона глибоко сидить у людях. Люди хотіли б досягти мети, яка охоплю­є простір від А до Z, а вона їм не дається, на В вони відчувають труднощі, а на С наштовхуються на ймовірно нездоланну перешкоду. Вони вигукують «пропало» та кидають усю справу. Вони навіть не уявляли собі шансів справжньої невдачі; їхній погляд не відрізнить ні правильного, ні неправильного. Вони дозволили перемогти себе природним перешкодам, що виникають на шляху будь-якого на­міру.

Набагато більше людей, хто здався, ніж справді переможених. Не те, щоб їм бракувало знань, грошей, розуму, бажання, а просто не вистачає мозку і наполегливості. Груба проста примітивна сила наполегливості є некоронованою ко­ро­левою світу волі. Люди жахливо помиляються внаслідок своєї хибної оцінки речей. Вони бачать успіхи, досягнуті іншими, і тому вважають їх легко доступними. Фатальна омана! Навпаки, невдачі зазвичай дуже часті, а успіхи досягаються наполегливою працею. Невдачі стаються в стані спокою та безтурботності; за удачу ж доводиться платити всім, що у тебе є, і всім, що ти є. Тому й удачі такі жалюгідні та зневажені, якщо вони не збігаються із загальною користю та прогресом.

Людина все ще вищий витвір природи. Що б не трапилося, людина нею й залишиться. Вона проходить крізь зміни обставин, як крізь зміну температур, і залишається людиною. Якщо їй удасться відродити свій дух, то їй відкриються нові джерела скарбів буття. За його

1 ... 50 51 52 ... 65
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моє життя та праця, Генрі Форд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Моє життя та праця, Генрі Форд"