Читати книгу - "Кохаю. Цілую. Твій дах, Марина Комарова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Як офіційно. Особливо після того, що було на кухні.
- Обережніше, у мене дуже злий кіт.
Віталик, немов зрозумівши, що мова йде про нього, набрав поважності і несхвально подивився на самця, що незаконно явився в мою кімнату.
- Вразили, - не став заперечувати Руслан. - Значить, я прийшов сюди домовлятися. Нам все ж разом жити. По-перше, коли ми не на роботі, звертайтеся до мене без по батькові. По-друге, не треба дивитися на мене як на ворога. По-третє, які у вас плани?
Нічого собі град питань. І треба щось відповідати, а то дивиться так уважно, що стає трохи не по собі.
- Якщо зручніше без по батькові - добре, - не стала я сперечатися, вчасно схопивши за шкірку Віталіка, підбираючогося до рулету.
Той невдоволено мявкнул і розчепірив лапи в найдавнішому жесті «здаюся, не бий капцями».
- Про ворога... це вам здається. А що робити…
Гарне питання. Ще б я знала! Планів поки ніяких не було. Все дуже загальне і розмите.
Погляд випадково ковзнув по монітору ноутбука. Дурепа, що не звернула вкладку, і тепер все діалоги на увазі не тільки у мене, а й у Руслана.
Однак саме останнє повідомлення змусило випустити Віталіка з рук.
«Доброго вечора, Віто. Нам потрібно зустрітися», - висвітилося в довгастому віконці.
І зверху ім'я: Ярослав Чубач.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кохаю. Цілую. Твій дах, Марина Комарова», після закриття браузера.
