Читати книгу - "Кохаю. Цілую. Твій дах, Марина Комарова"

Жовтень був золотавим. І сонце світило так, що хотілося мружиться, немов ситий кіт, ніжитися в його променях і... нічого не робити. Просто сидіти, дивитися на тих, хто поспішає кудись у своїх справах, насолоджуватися сніданком з сьомгою і сиром, підсмаженою до золотистої скоринки картоплею та соковитими тонкими відбивними із зеленню.

Загалом, настрій був відмінним. З місця, де я сидів, виднілася башточка будівлі на Ярославовому валу, один. Абсолютно казковий і якийсь осінній будинок. Навіть читав в книгах одного сучасного автора, що тут живуть київські відьми. Як на мене, ці самі відьми можуть жити і тут, і в спальних районах на лівому березі і на тринадцятому поверсі, в розкішних апартаментах на вулиці Паторжинського.

Відьми - вони такі, є в кожній жінці. Уміло маскуються під янголят, ховають свої мітли і гострі капелюшки в величезних шафах. Перефарбовують чорних котів в іншу... більш «громадянську» масть. І кожна... кожна з них пристрасно жадає зустрітися з власним інквізитор. При цьому я б інквізитору не заздрили.

Змій жахливо запізнювався. Іноді мені здавалося, що метро принципово зникає з міста, всі дороги намертво забиваються пробками, а громадський транспорт завмирає в депо. Ах да, таксі теж розчиняється в повітрі.

З огляду на, що він повинен повідомити цікаву мені інформацію, терпіння починав соватися і нервувати. І я разом з ним, зрозуміло. Правда, поки що подумки. Інакше з боку це виглядало б вкрай несимпатично. До того ж від мене не вислизнуло, які гарячі погляди кидає з-під вій мила офіціанточка в міні-спідниці. Ех, малятко, почекай трохи. Якщо Змій не шокує, то познайомимося.

Зрештою, целібат ніколи не доводив до добра.

Але тут же всередині з'явилося якесь дивне відчуття. Я здивовано моргнув, проганяє бачення. Тому що замість руденькій голубоглазка наполегливо представлялася тендітна брюнетка в червоній сукні і з нахабним котом біля ніг.

Господи боже, невже сталося те, чого так довго чекала Маріанна і чого так боялися дівчини, норовили отримати мене в ліжко і мій гаманець в повне розпорядження? Закоханий Скрипка? Який жах.

Але при цьому нічого жахливого я не відчував. Швидше навпаки: дивне натхненням і якусь визначеність. Немов нарешті зрозумів, що саме потрібно робити. Може, закоханість - занадто гучне поняття, але Віта мені безумовно подобається. Це можу сказати з упевненістю, як і те, що мене дратують крутяться біля неї чоловіки.

Наприклад, цей нотаріус. Вдає з себе стінку, недавно побілену й незабруднену, а сам туди ж. Я прекрасно бачив і посмішки, і прямі погляди, і незворушність, яка танула, наче цукрова пудра на язику, коли Дітмар дивився на Віту.

Мабуть, герр в рукавичках вирішив взяти до рук багату спадкоємицю. Будь я теж жіночої статі, міг би вибирати, а так... Хоча хто цих хлопців з європейськими цінностями знає, тут всяке може бути.

Я відсунув тарілку, хоча половина сніданку ще залишилася. Тільки зараз усвідомив, що щиро вдячний Танюсі та цієй подружці Віти. Дівчата розрядили атмосферу. У всякому разі, Дітмар вдавав, що він на чаюванні виключно для меблів і таке інше. Ніяк не проявляло інтересу, тільки іноді поглядав на Сашу, яка, здається, була їм зацікавлена куди більше, ніж він нею.

До речі, моє упущення. Треба доповнити Змію завдання. Бо хочеш щось дізнатися про людину - дізнайся, чим дихають її друзі. Подібне притягує подібне.

До того ж після вчорашньої розмови з кручений... Хм. Я зробив ковток кави. Незважаючи на те, що поговорили ми дуже мило, нічого путнього не вийшло. Вона явно не збиралася перейматися моїм статусом, як і не збиралася звертати на мене увагу як на чоловіка, а не начальника і з досадою сусіда.

Це відкриття стало неприємним. І хоч внутрішній голос підказував, що я трохи неправий, все одно приємного мало. За ідеєю Віта б так не відреагувала на Танюсю, якби їй було на мене абсолютно начхати. Але в той же час передумовою її злості могло бути не те, що чарівна білявка практично торкається моєї руки грудьми четвертого розміру, а те, що я швидше можу одружитися.

Я відкинувся на спинку стільця.

Так… чого не кажи, але Ангеліна Пилипівна Біла непогано мене знала. Принципи… і бажання одружитися один раз. Приклад батька мені не подобався. Друзів, які розлучалися, а потім моталися по судах і приходили напиватися то в бар, то до мене, було досить.

Я в цьому плані вкрай... ледащий. Так, і мені не соромно. Хочу мати одну дружину, дорогу й кохану. Не бачу сенсу вибудовувати пробник відносин, якщо можна отримати все. А якщо не можна, то і веду себе відповідно. Не обіцяю одружитися тим, з ким ділю ліжко.

Двері в кафе тихо відчинилися. З'явився Змій, який жваво жестикулював та щось бурхливо обговорював з високим білявим чоловіком в сірому діловому костюмі. Дивно, відчуття, що я цього хлопця знаю.

Хм, засіки пам'яті, нумо не придурюємся, швидко працюємо! Він... юрист, точно юрист! Тільки ось де ми перетиналися?

Через хвилину обидва сіли за мій столик.

- І не треба нічого говорити, - заявив Змій таким тоном, що відразу захотілося вдягти йому на голову тарілку із залишками сиру. - Олег дуже вчасно попався на моєму шляху. Думаю, тобі цікаво буде почути думку колишнього колеги Дітмара.