Читати книгу - "Після кави, Абдул Рашид Махмуді"

— Так, ти просто...

* * *

Він усміхнувся від побаченого на сільській дорозі. Гуси змахували крилами, а збуджені собаки гавкали та гналися за велосипедом. Виросло нове покоління людей, яких він не знав. Перше запитання, яке спало на думку, але він не наважувався спитати: «Де Фарід?» Він знав відповідь, але боявся її почути. Два буйволи купалися в каналі з дитиною на кожному. Один із хлопчиків був повністю голий, це навівало спогади про дитинство, раніше він любив купатися з буйволами. Здалеку Мідхат помітив чоловіка, який стояв під старим явором, що розкинувся над водяним колесом. Високий, худий, одягнений у подертий піджак, він був схожий на тінь людини. Чоловік підійшов, і він побачив, що це його дядько Шабана. Шабана не повірив своїм очам, але врешті впізнав свого племінника.

— О, Боже небесний! Як ти виріс, Мідхате. Я не впізнав тебе. Не звертай увагу на мене... в голові зараз клепки нема.

Він зрозумів, що мав на увазі Шабана: або доза опію ще не надійшла, або в нього не було грошей, щоб за неї заплатити. Але обличчя Шабани прояснилося, коли він відчув, як піастри втиснулися в його долоню. І коли він попросив Шабану розповісти йому про те, що відбувалося поки його не було, а минуло вже більше десяти років. Шабана підніс вказівний палець до його губ, показуючи, що розмовляти треба пошепки, щоб ніхто не чув. Шабана окрикнув свого племінника, доки той не відійшов далеко.

— Гей, послухай ще. Шейх Раді купив радіо. — Шабана засміявся. — Це вперше, коли сини Кассима побачили радіо... цивілізація дійшла й до них. Але приходь до мене у приміщення зборів громади перед заходом сонця, і я тобі все розповім.

Ісмаїл, Мідхатів молочний брат, побачивши, як він під’їхав на велосипеді, поспішив додому, щоб повідомити звістку матері. Коли Ніса прийшла до тями у дверях і впізнала свого «сина», то радісно вигукнула.

Це був перший візит із тих пір, як він покинув село.

— Ісмаїл говорив, а я не могла зрозуміти. Що відбувається, хлопче? Не було жодної надії на зустріч. А виявляється, ти приїхав до нас у гості. Тисяча привітів і ласкаво просимо. Мій любий, ти дуже довго був далеко від нас. — Вона обійняла його, плачучи. — Ми думали, що пройде два-три тижні, і ти повернешся, а виявилось, ти залишився на десять років! Хіба ти правильно вчинив, Мідхате? А ти залишився в Абу Кабірі й не приходив до нас. У тебе кам’яне серце від дня народження, Мідхате.

Ісмаїл сховався в кутку, не знаючи, що тепер робити. Раніше він не відчував би страху підійти до свого «брата» й навіть поборовся б із ним, чи то через прихильність, чи то з неприязні. Але тепер стало зрозуміло, що він розгубився, коли зіткнувся із цим незнайомцем, який був у костюмі та їздив на велосипеді. Він не зрушив із місця, поки мати не окликнула його кілька разів, і поки Мідхат не підійшов до нього, потис йому руку й не поцілував його. Ісмаїл похитав головою й лукаво посміхнувся, ударивши Мідхата кулаком у плече, щоб підтвердити, що бачить його наяву.

— Тобі дуже сподобається Ісмаїл, — сказала Ніса. — Він тепер чоловік, як бачиш, високий, широкоплечий, і може працювати в полі.

Село не змінилося, хіба що сіра перетворилася на смітник. А скільки ж його мешканців померло. Нафіса потрапила на небеса ще до того, як він покинув село. Хвороба Закі повністю спустошила її. І от не стало жінки, яка була символом спадщини села. Він досі пам’ятав її татуювання з трьома вертикальними лініями між нижньою губою та підборіддям. І золотий кульчик, що висів на носі. І шейх Закі помер, хранитель сіри, зазнавши у свої останні роки приниження, як розповідала Ніса. Старші люди виганяли його, якщо він підходив до їхнього обіднього столу, а діти ходили за ним, дражнячи й провокуючи його гнів. Він блукав, люди бачили й чули, що він повторював свою знамениту фразу. «Змилуйся над чесною людиною з народу, доведеної до ганьби», — казали вони. Зрештою, вони вжили заходів і перевели його до психіатричної лікарні Аббасії, «жовтого палацу». Він провів там два роки серед божевільних, після чого повернувся в спустошеному стані, щоб зробити останні подихи серед родини.

Не було кому радити чи проповідувати людям, оскільки шейх Саїд також пішов у небуття. Люди розповідали, що останні дні він скаржився на радіацію, якою отруїв його лідер банди Ібрагім Абу Заїд, і це завдало смертельного удару. Смерть забрала і його друга та супротивника, шейха Хамеда, який був інвалідом і повністю осліп в останні дні життя. На щастя, школа Корану все ще існувала й нею керував молодий шейх, який нещодавно закінчив Релігійний інститут в Заказіку.

 — Шейх Раді все ще в хорошій формі, і його торгівля йде добре, — продовжувала Ніса.

Коли Мідхат запитав про Саламу й Закію, вона сказала йому, що тепер у них є двоє «ідеальних» хлопчиків:

— Мідхате, молись, щоб я дожила до твоїх дітей.

Коли Салама запросив його на вечерю, Закія (якою товстою й млявою вона стала!) винесла посуд на низький стіл, і всі зібралися навколо, включно з двома хлопцями. Гість щойно підніс до рота свою першу ложку з супової тарілки, як Салама здивував його запитанням.

— Отже, пане, що саме ви бачили на кукурудзяному полі?

Дружина заперечила йому, але потім повернулася й сказала:

— Ти повинен дякувати йому, — сказала вона. — Якби не він, ти б мене не отримав.

Ночував Мідхат в Ніси вдома. Вона виділила для нього кімнату з піччю, і вони з сином лежали на килимках на підлозі в кімнаті, яка виходила на вигін, де тримали корову, козу та кілька курей. Перебування в будинку Ніси означало, що сон буде уривчастим. Миші вільно блукали, створювали шум, коли бігали, повсякчас щось надкушуючи та жуючи. Хлопець був повністю загорнутий, щоб миші не дістатися до нього, але їм вдалося пробити перешкоди. Його голова була оголена й, можливо, вони знайшли якийсь отвір біля ніг. Потім були інші створіння — величезні армії бліх, — яким ніщо не могло завадити, вони проникли в його одяг і атакували кожну частину тіла. Мідхат був вражений. Чому блохи не турбували його, коли він був дитиною? Або він тоді їх не помічав? Або він просто забув? Що змінилося? Блохи знайшли в ньому нову й незнайому кров? Або його розкішне життя в Ісмаїлії послабило його імунітет?