Читати книгу - "Наркономіка. Як працює економіка картелів"

– Там дикі тварини і змії. Доведеться йти дні два. Перестраждаю. Деякі гинуть. Там і холод, і спека, і нема води.

Але, каже Тринідад, їй «настільки болить» без сина, що вибору в неї немає.

Ускладнення перетину кордону змушує мігрантів, як оці жінки, платити «койотам», тоді як раніше можна було обійтись і без них. Збільшилася ціна, яку вони (або їхні родичі в США) платять перемитникам людей. Через це зросли шанси на те, що перемитники людей пов’язані з серйозною організованою злочинністю. Проте, схоже, це не знеохотило людей. Оповіді жінок про те, що можна за годину заробляти те, що в Мексиці платять за день роботи, про надію возз’єднатися з втраченою дитиною пояснюють, чому люди вірять, що додатково сплачені тисячі доларів повернуть їм можливість спробувати ще раз. Значне збільшення витрат на безпеку кордонів неминуче трансформувало бізнес перемитництва – з вибіркової, дешевої, аматорської справи до майже обов’язкового, дорогущого бізнесу під контролем картелів. Це справжній подарунок організованій злочинності.

• • •

«Концентрична диверсифікація» картелів у бік перемитництва людей здається успішнішою, ніж вилазка Coca-Cola у виноробство. Але й на цьому не край. Картелі експериментують і з іншими новими ринками за «горизонтальним» типом диверсифікації, як це називають гуру менеджменту. У світі законного бізнесу гарним прикладом такого процесу може бути компанія, що аніяк не схожа на організацію наркокартелю: Disney.

Компанія Волта Діснея починала зі створення мультфільмів. Вони здобули визнання дітей і їхніх батьків, і тоді Дісней розпочав диверсифікацію – від тематичних парків до круїзів і телепередач, які продає тим самим споживачам. Якось Волт Дісней сказав: «Моя формула така: мрій, диверсифікуйся і не схиб». Сам він неухильно цього дотримувався: сильветку Міккі Мауса можна зустріти сьогодні на іграшках, одязі, письмовому приладді, в книжках тощо. Дісней здійснив диверсифікацію не за рахунок базового виробництва (тематичний парк і круїзний лайнер мають мало спільного з мультиком), а за рахунок аудиторії. Люди, які відвідують тематичні парки і мають його брендовий одяг, – це глядачі його мультиків і фільмів. Така стратегія – запуск зовсім іншої продукції, орієнтованої на того самого клієнта, – і є горизонтальною диверсифікацією в дії.

Як це працює у випадку наркокартелів? По-перше, придивіться до їхнього ринку: споживачі наркотиків походять переважно із заможних країн. Що саме вони споживають? Оцінки прибутків мексиканських наркокартелів коливаються в широких межах, але всі фахівці погоджуються, що левова частка припадає на кокаїн і марихуану. Залежно від того, чиїм даним вірити, ці два наркотики забезпечують від 74 % (на підставі середньозваженої оцінки Корпорації науково-дослідної аналітики) до 90 % зиску (за дещо сумнівними підрахунками Національного наркоконтролю США)103.

Зосереджуватися лише на двох лінійках продуктів небезпечно, особливо коли йдеться про химерний ринок наркотиків. У кожного покоління своя мода на наркотики: сьогодні підлітки вже не захоплюються ні LSD, ні штанами кльош. Донедавна ризиковними здавались кокаїн і канабіс. За більшістю оцінок, у США виходить із моди кокаїн, що був найкращим джерелом зиску для мексиканських картелів. Ніхто до пуття не знає чому, бо водночас у Європі попит на нього зріс, але в Америці його споживання в 2006—2010 роках знизилося майже вдвічі. Ринок канабісу виглядає жвавішим, бо за той же період його споживання зросло майже на третину. Проте на цьому полі в картелів є інша загроза: нові потужні американські конкуренти працюють у штатах, що легалізували бізнес із марихуаною; вони тепер можуть відібрати в картелів увесь ринок (див. розділ 10).

Перед лицем таких збурень картелі диверсифікувалися й узялися за інші наркотики. Один із них – кристалічний мет. Виробляти його можна будь-де, але утримувати підпільну лабораторію легше й дешевше в країні зі слабким законодавством, як-от у Мексиці, а не в США. За останні роки мексиканська влада розкрила кілька схем, порівняно з якими лабораторія Волтера Вайта із серіалу «На всі заставки» – безневинна забавка. Під час одного рейду 2012 року поліція вломилася на склад на південь від Ґвадалахари і виявила там професійну лабораторію з 15 тоннами наркотику і ще 7 тоннами прекурсорів. Раніше подібні знахідки були рідкістю. Однак останнім часом вони почастішали: якщо 2008 року мексиканська поліція розкрила 21 метлабораторію, то за рік – уже 191. На американському кордоні перехоплювалося дедалі більше мексиканського мету для ринку США. У 2001 році прикордонна служба вилучила 1,3 тонни наркотику, у 2010-му – 4,5 тонни.

Правоохоронна система США багато в чому сприяла переходу мексиканських картелів на ринок мету. Донедавна виготовлювати мет у США було відносно нескладно. Основний інгредієнт – псевдоефедрин – містився у звичайних ліках від застуди, і тому, щоб приготувати собі дозу, треба було піти до аптеки, а потім робити все за приписом онлайн. Щоправда, сам процес хоч і простий, але потенційно вибухонебезпечний, – відомі випадки, коли наркоманам відривало руки. Однак після прийняття у 2005 році Закону про боротьбу з епідемією метамфетаміну готувати наркотик удома стало набагато важче, бо обмежено продаж препаратів, що містять псевдоефедрин та схожі компоненти. Відтепер поліція заарештовувала кожного, хто купував таких ліків понад визначену рецептом кількість – незалежно від мотивів. Одним із перших узяли чоловіка, який закуповував про запас протиалергійні ліки для сина, що лаштувався їхати до церковного табору.

Закон працював, але він мав і два несподівані наслідки. По-перше, американські виробники мету наймали цілу армію друзів і родичів, а також безробітних, які не проти були на цьому піджитись. Ті в різних аптеках купували помалу ліки від застуди, а тоді перепродавали виробникові з надвишкою. Тисячі таких «смурфиків», як називали покупців-перепродувачів, стали частиною наркобізнесу. Платили їм і готівкою, і продуктом, тож багато хто з них сам підсідав на мет.

Однак працювати зі «смурфиками» виходило дорого, і незабаром багато американських виробників мету збанкрутували. Але тут спрацював другий непередбачений наслідок. Бізнес пересунувся на південь від кордону – до Мексики, де виробникам щастило більше. У минулому мексиканським картелям вдавалося підкуповувати місцеву поліцію, аби вона не помічала цілі поля марихуани, тож вони без зайвого клопоту побудували фабрики кристалічного мету – про такі масштаби в США і мови бути не могло. Як встановив Волтер Вайт, виробництво наркотику в промислових масштабах із використанням досконалішого обладнання дає більш якісний продукт. Відколи розгорнулися мексиканські лабораторії, пересічна чистота мету в США подвоїлась. Ба більше: завдяки ефективності лабораторій мексиканський мет був набагато дешевшим за аматорське казна-що, виготовлене на американській кухні. Середня ціна наркотику впала в США на дві третини після інтенсифікації мексиканського