Читати книгу - "Якщо кров тече"

Її телефон лежить у сумці. Вона витягає його. Дзвонить Тому Тумі й питає, чи ще не пізно приїхати до салону й перевірити кілька чисел. Може, подивитися на комп’ютер підозрюваного продавця?

— Аякже, — говорить Тумі. — Але я вже наготував кендюха на обід у «Де Мазіо». Їхнє фетучині альфредо просто дивовижне. Це досі чинна пропозиція?

— Аякже, — каже Голлі й подумки кривиться, уявивши, як пізніше заповнюватиме звіт про витрати: в «Де Мазіо» недешево.

Вона виходить з дому і наказує собі думати про це як про спокуту за те, що збрехала Пітові. Брехня — це слизький схил, і кожна зазвичай веде до двох інших.

3

Том Тумі запихає серветку за комір сорочки й по­глинає фетучині альфредо, завзято всмоктуючи довгу локшину, а тоді докладає зверху панакоту з горіхового асорті. Голлі замовляє антипасто й відмовляється від десерту, обравши натомість чашку кави без кофеїну (після восьмої ранку вона його ретельно уникає).

— Вам справді варто взяти десерт, — каже Тумі. — Ми ж святкуємо. Здається, ви зекономили мені цілу торбу.

— Так, — каже Голлі. — Наша фірма. Піт переконає Елліса зізнатись, і той щось відшкодує. Це має покласти край його діям.

— Так я ж і кажу! Ну ж бо, — вмовляє він. Здається, продавати — це його базове налаштування. — Візьміть чогось солодкого. Потіште себе.

Ніби це вона щойно отримала докази проти брехливого працівника.

Голлі хитає головою і каже, що вже не голодна. Правду кажучи, вона й сідала за стіл не голодною, хоч тарілка вівсянки сталася вже чимало годин тому. Вона поверталася думками до Чета Ондовскі. До своєї причіпливої мелодії.

— Дбаєте про фігуру, га?

— Так, — каже Голлі.

І це не зовсім неправда: вона слідкує за загальною кількістю калорій, і тоді фігура сама про себе дбає. Хоч їй і нема для кого її берегти. Містерові Тумі варто було б стежити за власною фігурою: він ложкою і виделкою копає собі могилу, але вона не в тому становищі, щоб йому про це говорити.

— Якщо ви плануєте переслідувати містера Елліса в судовому порядку, вам слід найняти власного юриста й аудитора, — каже вона. — Самих моїх чисел судді буде не досить.

— Ще й як найму. — Тумі зосереджується на панакоті, знищує її залишки, а тоді підводить очі. — Я не розумію, Голлі. Я думав, ви будете більш раді. Пришпилили поганця.

Поганець той продавець чи ні, залежатиме від того, для чого він тихцем смикав гроші, але це вже не справа Голлі. Вона видає Тумі те, що Білл називав усмішкою Мони Лізи.

— Думаєте про щось інше? — питає Тумі. — Про іншу справу?

— Зовсім ні, — відказує Голлі, що також не зовсім неправда. Вибух у школі — це геть не її справа. У неї в тій грі нема ставки, як сказав би Джером. Але та родимка, яка насправді не родимка, не виходить їй з голови. Усе, що стосується Чета Ондовскі, нібито витримує перевірку, окрім цієї подробиці, через яку вона й звернула на нього увагу.

«Цьому є вірогідне пояснення, — думає вона, даючи знак офіціантові принести чек. — Ти просто його не бачиш. Відпусти.

Просто відпусти».

4

Коли вона повертається, в офісі порожньо. Піт залишив на її комп’ютері записку: «Раттнера бачили в барі коло озера. Їду. Дзвони, якщо буде треба». Герберт Раттнер — утікач з-під застави з довгою історією неявок на розгляд своїх доволі численних справ у суді. Голлі подумки бажає Пітові успіху і йде до матеріалів, котрі вона — і Джером, коли він вільний — потихеньку оцифровують. Це віджене її думки від Ондовскі, думає вона, але ні. Всього через п’ятнадцять хвилин вона здається й відкриває твітер.

«Цікавість згубила кота, — думає вона, — але здобута інформація повернула його назад. Я тільки перевірю одну річ, а тоді вернуся до буденної роботи».

Вона знаходить твіт Ондовскі з їдальні. Раніше вона зосереджувалася на словах, а тепер роздивляється фото. Срібляста ретроїдальня. Симпатичний неоновий напис у вікні. Паркінг перед входом. Заповнений лише наполовину, і ніде не видно фургона WPEN.

— Вони могли припаркуватися з іншого боку, — каже вона.

Може, й так — вона ніяк не має змоги дізнатися, чи є позаду їдальні інші місця для машин, — але нащо було б туди їхати, коли попереду, за кілька кроків від дверей, стільки вільних місць?

Вона хоче закрити твіт, а тоді зупиняється й схиляється вперед так, що ніс мало не торкається екрана. Очі розширюються. Вона відчуває вдоволення, яке приходить, коли вона все-таки згадує слово в кросворді, від якого вже аж тіпати почало, або коли нарешті бачить, куди в пазлі треба вставити проблемний шматочок.

Вона виділяє фотографію їдальні Ондовскі й відтягує її вбік. Тоді знаходить відео невправної юної журналістки, що стояла біля велетенської соснової шишки. Фургон незалежної станції — старіший і скромніший за ті, що належать філіям великих мереж, — припаркований у розвилці позаду листяно-зеленого седана «субару». Це значить, що «субару» майже напевне приїхав туди першим, інакше вони б стояли навпаки. Голлі зупиняє відео і підтягує фото їдальні наскільки можна близько — і так, на паркінгу теж стоїть листяно-зелений «субару». Доказ не вичерпний, дорогами їздить чимало «субару», але Голлі знає те, що знає. Це машина Ондовскі. Він припаркувався в розвилці, а тоді помчав на місце події.

Вона так занурилась у власні думки, що коли дзвонить телефон, легенько скрикує. Це Джером. Він хоче знати, чи нема в неї для нього якихось загублених собак. Або дітей — каже, що готовий піднятися на наступний щабель.

— Ні, — каже вона, — але ти не міг би…

Вона мало не просить його подивитися, чи зможе він видобути будь-яку інформацію про оператора WPEN на ім’я Фред — можливо, прикинувшись блогером або кореспондентом журналу, — але зупиняється. Треба впоратися з пошуками Фреда самій, зі свого вірного комп’ютера… ну й ще дещо. Вона не хоче залучати до цього Джерома. Голлі не дає собі подумати про причину, але це небажання доволі сильне.

— Не міг би що? — питає він.

— Я хотіла спитати, чи не хочеш ти пройтися барами коло озера, пошукати…

— Люблю ходити барами, — каже Джером. — Обож­нюю.

— Я в цьому впевнена, але ти шукатимеш Піта, а не питимеш пиво. Подивись, чи не потрібна йому допомога з утікачем з-під застави на ім’я Герберт Раттнер. Раттнер білий, під п’ятдесят…

— На шиї татуювання яструба чи чогось такого, — каже Джером. — Я бачив фото на дошці оголошень, Голліберрі.

— Його правопорушення ненасильницькі, але все одно пильнуй. Якщо побачиш його, то без Піта не наближайся.

— Ясно, ясно.

Джером у захваті. Його перший справжній лиходій.

— Будь обережний, Джероме. — Вона не може втриматися, щоб не повторити. Якщо з Джеромом щось трапиться, вона буде спустошена. — І, будь ласка, не називай мене Голліберрі. Жарт уже сильно затерся.

Він обіцяє, але вона сумнівається в його серйозності.

Голлі знову звертає всю увагу на комп’ютер, очі маятником перескакують туди-сюди між