Читати книгу - "Блогерка для бандита, Джулія Рейвен"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Діма
— Що? Таткові вгодити? — злісно виплюнула Злата, здійнявшись на ноги. — Ти про що взагалі?
Зелені очі з болотними цяточками спалахнули люттю, крильця акуратного носика затріпотіли. Якби я не знав гнилої натури Злати, то навіть повірив би у її непричетність. І що вона точно не знала, що накоїв її татусь. Стерво настільки природньо зіграла роль невинної вівці, що раніше я б безсумнівно купився. І напевно пробачив би її. Але не цього разу.
— Діма? — допитливо вигнувши брову, Злата зробила вигляд, що чекає на пояснення. Зарозумілістю в її голосі так і тягнуло. І вистачає ж нахабства?
У голові майоріли яскраві картинки як я її придушу. Схоплю за тонку шию і стискатиму так сильно, поки не переламаю хребці. Тварюка брехлива. І така ж продажна, як і її батько. Пощастило ж мені зв'язатися з цією брудною сімейкою.
Єдине, що мені потрібно завчити як молитву: Злата — просто талановита актриса, яка ще суто випадково не отримала Оскара. І заради порятунку власної шкури піде на все.
— Ну що ж… — втомлено потерши перенісся, я мигцем ковзнув по ній поглядом. Обтягуючі скінні, світла футболка… Важко проковтнув, коли помітив під тонкою тканиною гострі соски. Відразу згадав про наш поцілунок в душі, і як вона терлася об мене ними. Блд, про що я тільки думаю? Швидко підняв очі вище, щоб Злата не помітила, як я витріщився на її груди. А вище було ще гірше. Ледь не заскавулів, як дворовий пес від голоду. Обличчя без грама косметики, легкий рум'янець і ці пухкі губи, смак яких я зберігав досі. Блд, мов на зло, ще красивішою сука стала.
— Що, Дім? Обов'язково такі паузи робити? — гмикнула, ніби навмисно дражнилася.
— Кгхм, — прочистивши нервово горло, я повернув собі байдужий вигляд, хоча це було до біса важко зробити, коли усе моє нутро судомно тріпотіло від такої близькості. — Ну що ж, Злат, я давав тобі шанс пояснити. Поговорити. Навіть могла б виправдатися. Я б вислухав. Чесно. Але ти вирішила грати роль дурненької дівчинки. А я більше не маю наміру терпіти цей цирк.
Я сподівався почути що завгодно у відповідь. Крики, лайки, погрози. Але замість обурення і сварки Злата… розсміялася? Спочатку ледь чутно, а потім, схопившись за живіт, зареготала на усю кухню. От же ж стерво.
— Я... я, — задихаючись від сміху, пробурмотіла вона: — Це я повинна виправдовуватися?
Роздратовано закотивши очі, я подався вперед. Все, досить! Треба заспокоїти цю істеричку. І холодний душ ідеально для цього підійде.
Але Злата ніби прочитала мої думки. Раптово затихнувши, вона схопила зі столу величезну вазу і ривком жбурнула у мене. В останній момент мені пощастило ухилитися, інакше пів голови знесла б. Прозора ємність з дзвінким стуком розлетілася на дрібні уламки по підлозі. До скреготу я стиснув щелепи, щоб не зламати її хребет на дві частини. Тільки не в цьому будинку. Забагато честі.
— Сука! — відразу зашипів від болю, бо далі в обличчя мені полетіла металева серветниця, від якої я не встиг відвернутися. Очі застелила пелена гніву, і я, як той бик, ледь не дихаючи парою, замість червоної ганчірки кинувся на Злату. Підняв її худорляве тіло і закинув собі на плече.
— Пусти! Пусти мене! — вона спробувала вирватися, гамселячи кулаками по спині.
— Замовкни, — гаркнув і добряче нею струснув, — інакше, підемо зараз до Єгора.
Злата, почувши про сина, миттєво замовкла і лише важко засопла. Отакої, як швидко. Ось і знайшов її слабке місце.
Напереваги з колишньою я відчинив задні двері і вийшов до саду. Швидкою ходою попрямував до будиночку прислуги. Він давно був порожній, тому що я не можу терпіти чужих людей поруч. А тепер занедбане приміщення чудово підійде для цієї зарозумілої стерво. Посидить під замком п'ять днів без їжі, поміркує про свою поведінку. Можливо і покається про минуле. Бо надто багато собі дозволяє. Тварюка.
Невже вона так боялася татуся, щоб запроторити мене до в'язниці і приховати сина? Те, що Єгор — мій, я не сумнівався. Він так був схожий на мене, ніби мої дитячі фотографії ожили і постали у вигляді цього хлопчика.
Блд! Від гніву груди пронизало диким болем. Ніби в них встромили сокиру і недбало видерли назад, залишаючи переламані кістки стікати кров'ю. Злата за все мені відповість. Обов'язково відповість. Шкода, що її татусь вже сконав, влаштував би їм сімейне покарання.
Зі скрипом я відчинив важкі двері в будиночок прислуги і, як мішок з картоплею, скинув на землю Злату, і та приземлилася на холодну підлогу дупою. Не встиг я дійти до виходу, як вона дикою кішкою підірвалася на ноги і побігла за мною. От блд невгамовна!
— Дімо, прошу, — вона спробувала схопити мене за руку, та лише хлиснула гострими нігтями мене по зап'ястку, — давай поговоримо. Я нічого не розумію.
— В тебе буде багато часу, щоб подумати і, нарешті, все «зрозуміти», — зневажливо виплюнув і вже мав намір зачинити двері, але в мене знову щось полетіло. Віник? Вона кинула в мене зламаним віником?
— Ти не маєш жодного права мене тут тримати! — її вкрадливий тон миттєво поступився лютому. — Випусти мене, йолопе!
Ох, комусь треба вимити рота з милом? Стиснувши кулаки до побілілих кісточок, я з шумом видихнув.
Ну все, Злато, тобі кінець. Адже я чесно намагався бути хорошим. Але якщо ти не цінуєш людське ставлення...
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Блогерка для бандита, Джулія Рейвен», після закриття браузера.