Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"

— Думаю, що всім би стало жити легше, якби кожен мав такі вміння, як у вас, — сказала Мія, поклавши голову мені на плече. Вона важко зітхнула й ще міцніше притиснулась до мене.

— Інколи нам краще не знати про думки інших. Заради нашого ж блага, — відповів Мейсон розводячи руками. — Продовжимо... Важливим є вміння протистояти власним страхам, проте, твоя ситуація особлива. Я впевнений, що для тебе є важливо почуватись в безпеці, навіть якщо повториться щось подібне. Завжди потрібно бути готовим до всього. Я надіюсь, що все це залишиться в минулому, але давай ми трохи відволічемось від моїх довгих монологів і спробуємо дещо цікавіше. Ти маєш вміти захистити себе в будь-якій ситуації. Інколи я шкодую, що уроки боротьби не є обов'язковими в шкільній програмі. Тоді б таких злощасних випадків було набагато менше. Проте, не всі вміють контролювати свій гнів та інколи такі навички можуть лише нашкодити... Гаразд, молодь, давайте трохи попрацюємо м'язами. Переодягайтеся та повертайтеся до мене. Я чекатиму на вас.

Я підвівся й подав Мії руку, щоб їй легше було піднятись. Вона спантеличено глянула на мене й ми попрямували в бік роздягалки.

— Що відбувається? — запитала вона.

— Зараз все побачиш.

Я відкрив двері роздягалки й ми зайшли всередину. Тоді я дістав зі свого рюкзака нові спортивні шорти та топ лавандового кольору. Я підійшов ближче до Мії та віддав їй одяг.

— Ми будемо займатись боксом? — перепитала моя дівчина.

Я схвально кивнув і підійшов до шафки, щоб взяти свої речі.

— Так. Думаю, що ти не проти навчитись самозахисту. — Я зняв свою футболку та підійшов до Мії ближче. Взяв її за руку і ніжно їх поцілував. — Не хвилюйся, все буде під контролем. Ми можемо зупинитись і піти в будь-який момент.

— Добре.

— Зараз нам потрібно переодягнутися. Не будемо заставляти Мейсона чекати на нас.

Я обернувся до Мії спиною і почав скидати з себе одяг. Через декілька секунд я вже був у звичному для себе вбранні. Коли обернувся, то побачив свою дівчину в цьому прекрасному костюмі, який дуже їй личив. Я склав наш одяг в шафку й попрямував в бік Мії.

— Ти виглядаєш просто неперевершено, діамантику. — Мія широко посміхнулась і ми пішли до Мейсона.

Було доволі цікаво, коли мій тренер намагався навчити Мію елементарних прийомів. Для неї стало шоком те, що він сказав відпрацьовувати їх на мені. Моя дівчина до кінця супротивилась і казала, що не хоче зробити мені боляче. Проте, ми все ж змогли її переконати, що це заради її блага. Ця крихітна дівчинка виявилася хорошою ученицею і в неї виходило все доволі непогано. Я пишався нею. Водночас Мія змогла трохи відволіктися і її настрій покращився.

— Дякую вам. Ви справді мені дуже допомогли, — промовила Мія до Мейсона, коли ми вже збирались йти.

— Завжди звертайся. Це лише початок, проте, мені дуже подобається твій позитивний настрій. Я вірю, що в тебе все вийде. — Тренер обійняв її, а тоді простягнув мені руку, щоб я їх потиснув.

— Вона великий молодець, — прошепотів він, а тоді підморгнув мені.

Ми попрощалися й вийшли з комплексу. На щастя, дощ вже закінчився...

Коли я зайшов у дім, то одразу почув запах молока. Здається, Ксенія щось куховарить. Я попрямував на запах і помітив її на кухні. Тато тим часом сидів на дивані й дивився новини на своєму планшеті. Я привітався з ним і попрямував до мами.

— Як ти? — тихо запитав я, щоб ніхто не почув. Думаю, що вона поки не встигла розповісти батькові про дитину.

— Все гаразд. Ось займаюсь приготуванням вечері, — вона вказала мені на печиво з сюрпризом і чотири склянки молока. — Це в нас буде на десерт.

— Всередині печива те, що я думаю? — поцікавився я.

— Так. Я сама спекла його і запхала туди записки. Захотілось якось оригінально повідомити цю новину, — промовила Ксенія, дістаючи з полички невеличку скляну миску.

— Гарне рішення.

— Допоможеш мені з салатом, поки я закінчу з рагу? — запитала вона. Я схвально кивнув і попрямував до холодильника, де й знаходилися овочі.

— Вам потрібна моя допомога? — поцікавилася Мія.

— Ні! — одночасно з Ксенією прокричали ми.

Тоді кімнатою прокотився голосний сміх. Мія забрала в мене з рук кусочок огірка й ображено глянула на мене.

— Вічно ви ображаєте мене! Те, що я декілька разів ледь не спалила будинок ще нічого не означає! — промовила Мія, спершись на стільницю.

— Дорога моя, просто кулінарія це не твоє. Ми з Алексом впораємося самі, — промовила Ксенія. Мія лише незадоволено хмикнула собі під ніс і попрямувала до батька. Поки вони говорили про щось, ми з мамою закінчили приготування вечері.

— Гарольде та Міє, ходіть вечеряти! — крикнула Ксенія.

Ми всі разом сіли за стіл. Все було дуже смачно. Проте, я помітив, що мама трохи хвилюється. Коли вона забирала тарілки, то її руки помітно тремтіли. Я посміхнувся їй і допоміг зі склянками.

— Молоко з печивом? — батько здивовано підняв одну брову.

— Так. Я сама його пекла, тому всі ви обов'язково маєте його попробувати, — промовила Ксенія.

— Обожнюю печиво з передбаченням, — сказала Мія, розламуючи свою порцію.

Я пильно спостерігав за нею та батьком. Проте, Ксенія штурхнула мене рукою в плече і я взявся за своє печиво. Коли я дістав записку, то побачив надпис: "Ти скоро станеш братом!"

— Сюрприз... — промовила Ксенія, з нервовою усмішкою на обличчі.

— Мамо, це те, що я думаю? — запитала Мія, прикриваючи рота від здивування.

— Так, я вагітна, — відповіла Ксенія, ледь стримуючи сльози. Я легко обійняв її, тим самим висловлюючи свою підтримку.

— Я така рада, — промовила Мія, теж обіймаючи маму. Ксенія видихнула з полегшенням, коли почула її слова.

— Тату, а ти чого мовчиш? — я легко вдарив його ногою. Здавалось, що мій батько в трансі від цієї новини. Його очі метались в різні боки. Він міцно стискав в руці той папірець і продовжував мовчати.