Читати книгу - "Брехня, Надія Борзакова"

Глава 34

Я прокинулася від звуку власного пульсу в вухах не встигнувши додивитися, на щастя, якийсь страшний сон. Чим саме він страшний вже не згадати, але в тому, що був саме таким я не сумнівалася. Важкі повіки не бажали підніматися, ніби налита свинцем голова болісно пульсувала і секунду я не розуміла, де знаходжуся. 

А потім Артем притиснув мене до себе ще міцніше і почуття повернулися. Тепло його тіла, на якому я лежала майже повністю, запах, що огорнув мене - теплий і рідний, тихий шелест повільного і глибокого дихання міцно сплячого Артема. 

Спогади теж повернулися і сніговою лавиною обрушилися на плечі. Й без цього запалені очі почало щипати, я закусила губу. Потім почала обережно виповзати з рук чоловіка. Незважаючи на слабкість, що взялася невідомо звідки, у мене вийшло вибратися так, щоб його не розбудити. На носочках пройшовши в ванну я ледь не ахнула побачивши в дзеркалі розпатлану дівчину з опухлим від сліз обличчям. З цим жалюгідним виглядом не в'язалися лише очі - ті сяяли з-під набряклих і почервонілих повік. Світилися від щастя - неможливого, враховуючи все, що сталося.

Я залізла в душову кабінку і зробила воду ледве теплою. Озноб, що виник від цього, дуже швидко змінився якоюсь подобою бадьорості. Кілька разів змінивши температуру води з прохолодною на теплу, я вимила голову. Потім витерлася і висушила її феном, що виглядав так, ніби їм ніколи не користувалися. Майнула думка, чи бували тут жінки. Цілком можливо, і що з того?

Ще кілька разів вмившись холодною водою, я зважилася оцінити результат. Він здавався важливим настільки, нібито зумівши стерти з обличчя наслідки сліз можна стерти з життя їх причини. Що ж, з укладкою, яку я робила за допомогою пальців майже на автоматі і вже не такими червоними і опухлими обличчям я виглядала трохи краще. 

Шкода тільки ... 

Обірвавши невеселі думки, я загорнулася в рушник і покинула ванну. Раптово із спальні долинуло страшне, нелюдське виття, а слідом за ним звуки ударів в стіну. Я щодуху кинулася туди. Артем стояв спиною до мене, упершись лобом і правою рукою в стіну, а лівої схопившись за поперек. По хребту над його долонею жахливим нагадуванням про пережите зміївся грубий шрам зі слідами скоб по краях. Я застигла, нездатна відвести погляд. Коли Артем повернувся до мене, побачила ще один на правому стегні.

- Віка-а!

Страшна приреченість на обличчі чоловіка змінилася радісним полегшенням. Артем підхопив мене на руки і кинув на ліжко, судорожно обсипаючи поцілунками .... Я притягнула його до себе, обвила руками і ногами відчайдушно намагаючись не схлипувати, змушуючи себе не думати взагалі ні про що тому, що повинна тримати себе в руках. Повинна заспокоїти його ... Відчай і біль знайшли вихід в шаленому бажанні. У жадобі володіння, що знову спалахнула і ненадовго вгамувавши яку стало трохи легше.

Наші тіла переплелися на вологих зім'ятих простирадлах. Я відчувала, як поступово заспокоюється його серце, що билося під моєю щокою. На губах трохи солонуватий присмак крові, поту і сліз.

- Все гаразд? - хрипкий шепіт. Я кивнула у відповідь. - Точно? - і знову кивок, який він, сподіваюся, відчув. 

Відповісти інакше я не могла, адже тоді він би відчув брехню. Адже все не гаразд. Але не фізично - тіло як раз мліло від задоволення.

Артем обережно взяв мене за підборіддя, бажаючи побачити вираз обличчя. Його власне ідентичне моєму, відбитому в аквамариновий очах.

- Тьомо, чому ти мені не розповів? Не тоді, зараз .... Навіщо ця брехня знову?

- А що мені тиснути на почуття провини треба було? Або на жалість? Намагатися тебе повернути таким низьким способом? - ніби сам собі пробурмотів. - Нізащо! Але я збирався розповісти після вчорашнього. Після того, як зрозумів, що між нами стоїть тільки це ... Ця зрада. Її не було, Віка. Я ні з Дариною, ні з кимось іншим ....

- Я вірю, - обхопивши долонями обличчя чоловіка, я притулилася чолом до його лоба. - Правда, я вірю тобі. Але як же могла ...

- І добре, що змогла, - перебив Артем. - Інакше тобі б могли зашкодити. Так чи інакше. А якщо б все закінчилося гірше .... Знаєш, що сталося б з тобою тоді? Знаєш, що буває з жінками переможених?

- Я знаю, що ти хотів врятувати мене. Ось тільки в процесі ти забув дізнатися, чого хочу я, Артем. А я хотіла бути з тобою. І була б. Навіть після ... Якби тільки дізналася, що з тобою сталося, я б повернулася! А я не дізналась...

- Я ні за що не дозволив би тобі стирчати біля мого ліжка!

- Я! Я, я .... Ти взагалі можеш думати не тільки про себе? - закричала я, вириваючись з його рук. - Ви всі здатні думати не тільки про те, чого хочете ви, а й про інших людей, яких ви вбиваєте, влаштовуючи їм життя за вашим сценарієм?

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно